Докладний аналіз розповіді Чорний монах
Творчість Антона Павловича Чехова торкнулося безліч глобальних проблем, таких як трагедія байдужості, щастя. Не обійшов письменник і тему манія величі, яка явно позначилася в його оповіданні, написаному в 1893 році, «Чорний чернець».
Ідея цього твору прийшла Чехову уві сні, після донесення до читачів, стався переворот в думках людей, ознайомилися з цією книгою.
Головним героєм «Чорного ченця» є Андрій Коврин, який видається сучасником Антона Павловича. Завдяки цьому образу письменник прагнув розповісти про те, як страшно, коли людина, йдучи сліпо до власної мети, відштовхує близьких і рідних йому людей. Така людина приречена лише на погибель…
Помітно з перших сторінок стає те, що Чехов виділяє персонажа з натовпу, що його оточує. Люди, які знаходяться поруч з героєм, просто-напросто примітивні, повсякденні, нецікаві. А Андрій Васильович володіє рідкісними особливостями: прилучення до мистецтва, до книг, багатство внутрішнього світу. Головний герой духовний на відміну від Песоцьких, яких відвідує він за порадою свого товариша-лікаря, що покарав лікуватися в селі Коврину. Працювати персонаж на ім’я філософії, для нього це головна мета в житті. Разом з цим він досить-таки цікава людина, легкий у спілкуванні.
Що ж відбувається в будинку відвідуваних героєм? Він закохався в дочку Єгора Семеныча, що є власником чудового саду, за яким потрібен догляд і тепла турбота. Тетяну захотів взяти в дружини Андрій Васильович. Безумовно, Пісоцький не в силах був йому відмовити, бо як людина в цілому прекрасний собою, мудрий, загадковий.
Після весілля все налагоджується, починає панувати мир і спокій. Але, як свідчить література, «спокій нам тільки сниться». Ще Толстой говорив, що мир – це сон, від якого важко відмовитися, але якщо цього не зробити, але можна назавжди забути про щирих прагненнях, злети, хвилинах щастя.
Коврин бачить міражем чорного монаха, який входить в його життя так раптово, що усвідомити всю ситуацію просто неможливо. Приходить мандрівник до персонажа з якоїсь пісні і переконує головного героя в тому, що Андрій Васильович обраний, він геній, той, на кого може сподіватися народ, у нього є можливість на світле майбутнє. Звичайно, Коврин розуміє, що чорний монах – всього лише галюцинація. Але слова того занадто зачіпають героя, бо привид проповідує, що нормальні люди – це примітивні істоти.
Після всього, що сталося, життя Андрія Васильовича змінюється: він частіше і частіше зустрічається з монахом на різні теми. Той вселяє велику надію в його серці. З ним персонаж відчуває себе в своїй тарілці, йому легко, добре. Він тепло ставиться до близьким людям, трудитися в поті чола, продовжує при цьому вести розмови з ченцем. Коврин наповнюється упевненістю, вирощує манію величі.
Коли в один прекрасний день дружина героя міцно спала, Коврин знову розмовляв з ченцем, Тетяна прокинулась, побачивши, як улюблений її тлумачить про щось з кріслом. Після цього пішли розмови про те, що йому пора піти на лікування.
Після деякого проміжку часу Андрія Васильовича виліковують, від нього сяючих очей, впевненого погляду, нічого цього не залишилося. Тепер він гнівається, пасивний, персонаж втратив всякий сенс життя…
Відносини в сім’ї руйнуються, герой знаходить собі іншу жінку, старшу на два роки. Відкривши одного разу лист від Тетяни, дізнається, що батько помер її, вона сповнена до нього ненависті.
Відбувається саме довгоочікуване і незвичайне: почувши ту пісню, з якої все й зав’язалося, повертається чернець до Коврину. Він чує від примари, що є посланцем Бога, обраним. Але тепер пізно: герой згадує Тетяну, щасливі хвилини, а чернець дарує Андрію Васильовичу легку смерть.
Так, манія величі, як показує Чехов, ні до чого позитивного не приводить. Краще присвятити власне життя сім’ї, бо гординя далеко не заводить в плані великих досягнень. Потрібно розділяти свої прикрості, радості з близькими! Тоді стане на душі спокійніше і радісніше!
10 клас
