Скільки б творів Чехова не відкрив чоловік, з кожного він винесе важливу думку, яка, можливо, змінить життя на сто вісімдесят градусів. Антон Павлович торкався безліч проблем, у тому числі і вплив мистецтва на людину. У його оповіданні «Після театру», що було написано в 1892 році і опублікована в «Петербурзької газеті», явно відображена подібна проблема.
Відкриваючи твір, перед очима з’являється шістнадцятирічна дівчина Надя Зеленіна, яка разом з мамою здійснили похід у театр, де була постановка «Євгенія Онєгіна». Після перегляду героїню не покидали думки про Тетяну, її образ засів в голові Наді. Дівчині мріялося, щоб і з нею сталася подібна історія, щоб були шанувальники, дуель, а вона була б занепалої дівчиною, не гідною любові кавалера. «Бути зненавидженої нещасної – як цікаво!» Внутрішній голос героїні постійно прокручував різні сюжети з приводу коханих. Стверджуючи, що у Тетяни життя, яку варто наслідувати, Надя Зеленіна стала перебирати своїх залицяльників, щоб їм написати любовний лист, подібно персонажу Пушкіна. Вона згадує, що давно до неї виявляє увагу офіцер Гірський, який обожнює музику, грає чудово на роялі. Дівчина намагається словами Тетяни створити незвичайне лист, але, на жаль, щирість вкласти в це не виходить, бо життя – це не штамп. У неї свої закони і правила. Справа в тому, що дійсно теплих почуттів до Гірського Надя не живить, вона не пізнала ще справжньої любові, а бажає бути як Тетяна.
Кинувши затію з офіцером, дівчина переключається на студента Груздєва, який теж виявляє особливу турботу до героїні. Так, він веселий, прекрасний, життєрадісний, але і до нього ж Надя Зеленіна не відчуває почуттів. А як їй хочеться, щоб у неї був коханий, заради якого вона змогла померти, пожертвувавши собою! Скільки мрій! Проблема в тому, що дівчина уявила, що може жити чужим життям, однак це не так. Життя не театр, у кожної людини вона своя власна, індивідуальна.
Важливо те, що, зрештою, Надя Зеленіна отримала цінний урок, який переростає в досвід, і він дав зрозуміти: необхідно жити своєю долею, своїми мріями, прагненнями, а не іншими. Не варто створювати собі кумира, треба проживати життя так, як хочеш ти.
Звичайно, у житті трапляється, що після певної події людину переповнюють емоції, відбувається сплеск, бажається випробувати на собі ті почуття, які проживались тими або іншими героями. Це правильно, з кожним таке трапляється. Головне не давати хибним думкам запаморочити власний розум. Варто усвідомлювати, що життя дається один раз. Її мусить прожити сама людина, а не хто-небудь за нього інший. Необхідно жити своїм життям, тоді і щасливий чоловік! І життя буде наповнене сенсом!
9, 10 клас
