Дія оповідання А. В. Солженіцина відбувається в середині 50-х рр. минулого століття. Оповідь ведеться від першої особи, своєрідного людини, яка мріє про життя в глибинці рідної країни, на відміну від мають намір якнайшвидше перебратися в галасливі міста співвітчизників. Даний факт пояснюється тривалим перебуванням у в’язниці, бажанням відмежуватися від суспільства, усамітнення і спокою.
Сюжетна лінія
Для реалізації свого наміру персонаж відправляється в містечко «Торф-продукт» для викладання в середній школі. Нудні бараки і старі п’ятиповерхові будинки його зовсім не приваблюють. У підсумку, знайшовши притулок у віддаленому селі «Тальново», героєві належить знайомство з самотньою, втратила здоров’я, жінкою Мотрею.
Аж ніяк не заможне господарство в непримітній хатині складають кинута колишнім господарем колченогая кішка, потемніле від часу дзеркало і пара залучають сторонні погляди, що ілюструють продаж книг і врожайність, плакатів.
Контрасти
Акцентуючи увагу на даних предметах невигадливого інтер’єру, автор намагається донести до читача ключову проблему минулих часів – браваду офіційної хроніки подій виключно заради показухи і невесела дійсність зубожілій глибинки.
Паралельно майстер слова протиставляє багатий духовний світ, що виконує непосильну працю в колгоспі, селянки. Пропрацювавши майже всі кращі роки, вона не удостоїлася пенсії від держави ні собі, ні належну їй при втраті годувальника.
Особисті якості
Спроби здобуття хоч якійсь копійки обертаються перепонами з боку бюрократичного апарату. Всупереч нерозуміння оточуючих і нечесних дій правлячих влади, їй вдається зберегти людяність, почуття жалості і співчуття до людей. Дивно смиренна по натурі, вона не вимагає до себе додаткової уваги і зайвого комфорту, щиро радіючи наявними придбань.
Любов до природи виражається у турботливому вирощуванні численних фікусів. З подальших описів життя Мотрони, відомо, що вона могла б уникнути самотньої долі, адже житло зводилося для дітей і онуків. Лише в 2-ій частині виявляється факт втрати нею шістьох дітей. 11 років вона прочекала з війни чоловіка після оголошення його зниклим без вести.
Підведення підсумків
В образі Мотрі втілені кращі риси російської жінки. Оповідачеві імпонує її добродушна посмішка, безупинна праця на городі або при поході в ліс за ягодами. Автор невтішно відзивається про її оточенні. Заміна зношеної залізничної шинелі на пальто і одержувана пенсія викликають помітну заздрість у односельців.
У своєму творі письменник звертає увагу на надзвичайний тяжке становище селян, їх нерадісне існування з мізерним власним їжею і нестачею грошей для корму худоби. Разом з тим яскраво проявляється недружнє ставлення одне близько живих людей.
Аналіз оповідання Матрьонін двір Солженіцина
В оповіданні Олександра Ісайовича Солженіцина розповідається про чоловіка, який хотів загубитися в глибинці Росії. При чому герой хотів по-справжньому спокійним, майже самітницького життя. Він хотів влаштуватися вчителем у школу. І йому це вдалося. Але для того, щоб працювати в школі, йому треба було десь жити. Він пройшов по всій селі і заглянув у кожну хату. Скрізь було тісно. Ось і довелося йому оселитися у великій і просторій хаті Мотрони Василівни. Обстановка в хаті була не з кращих: таргани, миші, триногий кішка, стара коза і занедбаність будови – все це по початку здавалося страшним. Але з часом герой звик і адаптувався у Мотрони Василівни.
Господиню хати письменник описує як стару років шістдесяти. Вона ходила в рваних речі, але дуже їх любила. У неї з господарства була одна стара, облізла коза. Мотрона Василівна перед читачем постає звичайною, але в той же час загадковою жінкою. Вона в основному мовчить, нічого не розказує, та й не питає у героя нічого. Лише одного разу Мотря розповіла шматочок свого життя героя. Як вона збиралася заміж за одного брата, а вийшла за іншого, тому що першого брата не діждалася з війни. Всі думали, що він помер. Так і вийшла Мотрона Василівна за другого брата. Він був молодший на рік. Але ніколи Юхим не зачепив і пальцем Мотрю. Прийшовши з війни, старший брат лаявся порубати їх, але незабаром затих і знайшов собі дружину з тим же ім’ям. На цьому її розповідь і закінчився. І розповіла вона це все тому, що Тадей прийшов до неї, щоб поговорити з вчителем Антошки, який жив у Мотрони.
Читачеві Мотрона Василівна представлена таким чином, що її хочеться поспівчувати і допомогти їй. Дітей у неї не було. Так вийшло, що вони помирали після трьох місяців життя. Так і вийшло, що Василівна взяла собі на виховання одну з дочок дівера. Дівчинку звали Кіра. Виховала і видала заміж Мотрона Василівна доньку. Саме Кіра хоча б іноді, але допомагала Мотрону, а так жінка сама намагалася вижити. Вона, як і всі баби в селі, крала торф на болотах, щоб зігрітися холодними зимами. А харчувалася тим, що «Бог пошле». Мотрона Василівна була простодушним і добрим людиною, ніколи не відмовляла в допомозі і нічого не брала, якщо допомагала.
Хату, в якій жила героїня оповідання Василівна заповіла Кірі. Так ось настав день, коли прийшли розбирати половину хати, Мотря погоревала трохи і пішла допомагати дошки вантажити. Така ось вона була, Мотря Василівна, завжди чоловічу роботу брала на себе. В цей день і сталося нещастя. Коли перевозили дошки на санях через залізницю, тоді і розчавив майже всіх поїзд.
Про Мотрони Василівни як-то горювали не по-справжньому все. Може від того, що так прийнято серед людей, що треба сльози лити за померлими, тільки тому ніби як люди плакали. Але читач не побачить щирості в цих сльозах. Всі плачуть лише тільки тому, що так належить. Одна тільки прийомна дочка горювала по-справжньому про Мотрони Василівни. Вона на поминках сиділа осторонь і тихенько плакала.
Після смерті Мотрони Василівни всі тільки й думали про те, кому що дістанеться з дуже бідної її майна. Сестри кричали голосно про те, кому що дістанеться. Багато інші висловлювали, що кому обіцяла Василівна. Навіть чоловік брата думав про те, що дошки, які залишилися цілі, потрібно забрати назад і пустити їх у справу.
На мій погляд, розповідь А. В. Солженіцин хотів розповісти про простої російської жінки. Саме про таку, яка на перший погляд не примітне, але якщо познайомитися і поспілкуватися ближче з нею, то розкриється вся її багатогранна душа. Автор оповідання хотів розповісти про міцне жіночому характері. Коли, зазнаючи негаразди і нещастя, падаючи, але знову підводячись, російська жінка завжди залишається міцною духом і не злиться на прості життєві дрібниці. Саме такі люди, непримітні і не вимагають багато чого, як Мотрона Василівна, роблять наше життя легше. Коли такої людини не стає поруч, саме тоді люди усвідомлюють втрату і важливість присутності поруч саме цієї людини. На мій погляд автор відмінно підібрав слова в кінці розповіді «…праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село. Ні місто. Ні вся земля наша.».
9 клас
