Творчість російського письменника досить різноманітна, але особливе місце в ньому займають сатиричні твори, в яких автор, щоб обійти цензуру, висловлює власне ставлення до різних негативних суспільних явищ і людських вчинків.
Продовжуючи започатковані Гоголем традиції сатири, автор створив велику кількість творів, в яких піддав критиці і російські реформи ХІХ століття, і державні підвалини країни.
Для гумористичного зображення героїв своїх робіт письменник використав, в першу чергу, членів власної родини. Так, характерні риси рідних братів Салтикова-Щедріна описані в романі «Пани Головльови» (Иудушка Головльов), а образ матері розкритий через зображення деспотичних поміщиць в оповіданнях «Пошехонская старовина», «Пані Падейкова», «Добромисні мовлення».
Окреме місце у творчості письменника займають сатиричні казки, в яких через наділені пародійним змістом образи тварин Салтиков-Щедрін висміює людські пороки. Прийоми, які автор використовує при створенні сатиричних героїв, багатогранні: це алегорія, гротеск, гіпербола, фантастичні мотиви, і, звичайно ж, іносказання.
У казковій історії «Карась-ідеаліст» письменник висміює інтелігенцію того часу і марність її нескінченних суперечок про мораль, які були модні в ті роки.
Розповідаючи казку «Коняга» шляхом використання такого методу сатири, як символізм, відображає біль простого російського людини, який пригнічений століттями.
У повісті-казці «Дикий поміщик» письменник розповідає про класичному російською погоди, досить необразованном і дурному, який все життя мріє позбавитися від мужиків, не розуміючи, що без селян і його життя припинитися.
Знаменита «Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував» розкриває глибокі соціальні проблеми тогочасного суспільства шляхом зображення паразитуючих і непотрібних громадян, головними рисами яких є лінь, дурість, неуцтво.
В історії про премудром пескарі, написаному в типовій для казок манері («жив-був»), письменником розкривається боягузтво і пасивність певних верств суспільства.
Головними персонажами казки «Орел-меценат» є птахи, що символізують соціальні класи тієї епохи. Поміщики представлені у вигляді орлів, а селяни зображені воронами. Крім основних героїв, тут є і інші представники пташиної зграї: дятел, сорока, соловей, алегорично відображають різні типи людей.
Сатиричний талант автора актуальне до цього часу і продовжує захоплювати читачів.
Твір Сатира у творах і казках Салтикова-Щедріна
Вже в шкільні роки Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін займався написанням сатиричних творів. Основним видом його діяльності в той період було написання віршів «несхвального змісту», за які молодого автора часто грубо вичитували.
Під час служби в канцелярії військового міністра, письменник багато вільного часу присвячував читанню художньої літератури. Натхнення від прочитання Михайло Євграфович вкладав у написання невеликих бібліографічних нотаток, що публікувалися в російському літературному журналі «Вітчизняні записки». Основною темою його нотаток стало відраза до повсякденній рутині людей, правилами і моралям, а також слизьке висміювання суспільних реформ.
Одним з найважливіших знарядь у творчості Салтикова-Щедріна став його гумор. Поглиблюючи традиції гоголівської сатири, автор написав чимала кількість робіт, які піддали грубою критиці не тільки державний устрій Росії в другій половині XIX століття, але і суспільні реформи в цілому. Відстоюючи думку про руйнування сталих робочих порядків і оновлення революційного ладу царської Росії, Михайло Євграфович детально описував свою точку зору в своїх творах.
Дитинство Салтикова-Щедріна виявилося нелегким. Взаємовідносини в сім’ї були досить напруженими, що і розумів сам автор. Як факт, відомо, що абсолютно все бере початок із сім’ї. Саме тому автор використовував образи членів свого роду для опису героїв його сатиричних творів. Таким чином, характер і звички рідних братів Михайла Євграфовича були відображені в образі Іудушки Головльова (“Пани Головльови”). Письменник також узяв за основу своїх героїнь образ матері, описуючи жорстоких жінок-поміщиць в таких творах, як “Пані Падейкова”, “Добромисні мовлення”, Пошехонская старина” та ін
Казки Салтикова служили йому обхідним шляхом, завдяки якому автор уникав цензуру, яка в той час була досить суворою. Михайло Євграфович висловлював свої думки в настільки алегорично формі, що вона дозволяла йому без приховування правди говорити про нагальні проблеми, не побоюючись що його твори вважатимуть крамолою. Слова і ідеї в казках завуальовані так, що далеко не кожен зможе прочитати між рядків дійсну тему конкретної роботи. Так як казки орієнтовані на дітей юного віку, не багато насправді стали б вникати в справжню суть, насолоджуючись поверхневим розповіддю.
Читаючи роботи Салыткова-Щедріна, люди нерідко задаються питанням про те, до якого жанру краще віднести будь-якого твору. Уявлення про традиційний творчості жанрів, якими орудував Михайло Євграфович, руйнуються, відкриваючи нові горизонти для читача. Уміння автора акуратно і грамотно підбирати слова для опису тих чи інших ситуацій склалося в складну, але тим самим геніальну художню систему, яка продовжує захоплювати і надихати читачів не боятися власних думок та ідей. Саме за це твори автора донині не втрачають актуальності і продовжують вражати навіть самих скептичних читачів.
