Звичайно, роман написаний Лермонтовим в 1840 році, але дія, на мій погляд, неспроста перенесено саме на початок століття. Через століття ми побачимо таку рефлексію в книгах творчих людей нового часу від Ремарка до Хемінгуея, теж пережили війну, теж намагаються зрозуміти суть свого часу.
Тим не менш, повернемося до Героя нашого часу – назви досить самовпевненому, так як не кожен спроможеться дати своєму творінню саме таке всеосяжне ім’я. Цей роман багато в чому відображає погляди і біографію самого Лермонтова, тобто в якійсь мірі він без перебільшення вважав себе героєм свого часу. Звичайно, в якійсь мірі надмірна самовпевненість, але з іншого боку Лермонтов подібно всякому достойній людині і письменнику писав, в тому числі і книгу власного життя, і досить вміло, звідси багато драматичних епізодів «Героя..» подібних біографії Лермонтова.
За формою роман складається з двох частин і п’яти розділів, в яких ми дізнаємося історію офіцера Печоріна. За змістом Лермонтов використовує досить оригінальні художні прийоми якось опис головного героя через інших, і використання щоденника героя, завдяки чому книга набуває лирическо-психологічний аспект.
В цілому, психологія займає досить істотне простір в книзі. Печорін – глибокий і вдумливий людина та її поведінка обумовлюється не тільки пристойностями його часу, але й глибоким самоаналізом, розумінням власної суті. Так він цинічний, коли доглядає за Мері на заздрість Грушницкому, але він розуміє власний цинізм і займається цією справою з холоднокровністю натураліста, вивчає рефлекси жаби на живому препараті. Власне, з себе Печорин теж робить такий препарат, який досконально досліджує на практиці і в цьому його чесність.
Повного напруження цей (без перебільшення сказати) духовний пошук досягає в діалозі з сербом Вуличем і подальшим затриманням козака. Вулич на собі доводить власну теорію, Печорін як би слід за ним, теж ризикує собою заради розуміння цього світу.
Напевно, в такому пошуку і укладений основний зміст цього роману. Лермонтов описує буття людини, який не занурений у вир побутової банальності. Така людина (кращий людина, герой того часу) дивиться на океан пристрастей зверху і пильно намагається зрозуміти всю глибину світу. Звідси цілком логічно зробити висновок – цей герой не якогось конкретного часу, мова насправді йде про героя – поза часом.
У своїй книзі Лермонтов оспівує героїчне начало і людську гідність як таке, він ставить ці фактори вище інших і йому вдається описати саму суть і нерв подібної особистості. Вдається з дуже простої причини – у чому він описує власне розуміння світу, яке сам прожив і пропустив через себе.
Історія – кумедна штука і хоча відлік років – тільки цифри, якимось дивним чином саме на початок століть припадає період усвідомлення людьми власної епохи і суті рефлексії.
