Зрада, протягом довгих часів, було і залишається актуальною тематикою для художніх творів. Особливо гостро стоїть це питання у непрості дні відсутності взаєморозуміння між людьми. Можливо, саме з цієї причини, повість Леоніда Андрєєва , написана на початку XX століття, «Іуда Іскаріот», так популярна і в наші дні. Особливо цікава оцінка, яку дає автор у своєму творі, мотивів зради.
Сюжет повісті заснований на євангельської історії, про зраду Ісуса Христа одним з його учнів – Іудою. Цікаво, що Леонід Андрєєв, взявши за основу Євангеліє, сам його не читав, а, отже, сюжет передав досить суб’єктивно.
Протягом усього оповідання повторюються слова «Юда Зрадник». За допомогою такого усталеного в свідомості людей прізвиська, автор позиціонує Юду як символ зради. Ще на початку повісті читач розуміє порочну сутність Ісуса: відзначено його неподобство, неприємна зовнішність – підкреслена непропорційність рис обличчя, голос дивний і мінливий. Його вчинки дивують своєю непослідовністю та недоцільністю, так, у розмовах він, то довго мовчить, то надмірно добрим, і це насторожує більшість людей. З Ісусом Юда довго не вів розмов, але той любив всіх своїх учнів без винятку, незважаючи на те, що Юда був цього вартий, т. к. часто брехав, виглядав дурним і нещирим. Автор у процесі розповіді порівнює Юду й Ісуса, таким чином, зводячи в один ранг два образи, абсолютно протиставлені один одному, але він навмисно їх зближує.
Гріховне діяння, вчинене Іудою цілком може бути зумовлено природою його походження. Так, Юда заздрив чистоті Ісуса, його непорочності і безмежної доброти до людей , тобто всім тим якостям на які сам був не здатний. І, тим не менш, Юда безмежно любить Ісуса. У ті моменти, коли Ісус віддаляється, Юда приймає все дуже близько, він переживає, що тільки підкреслює любов і благоговіння до свого Вчителя. Зробивши свій гріховний вчинок, він звинувачує у цьому інших учнів, він докоряє їх в тому, то вони можуть їсти, спати і продовжувати жити як раніше без свого Вчителя. Для самого Іуди, життя після смерті Ісуса, здається, втратила весь сенс.
Стає зрозуміло, що зовсім не жадібність підштовхнула Юду зробити зраду. Юда – це обранець, на долю якого випала та ж доля, що й Ісуса – принести себе в жертву. Він, наперед знаючи, що скоїть тяжкий гріх, веде боротьбу, але душа не в силах вистояти, т. к. перемогти приречення неможливо.
Юда є уособленням парадоксальною сукупності зради і прояви кращих людських якостей. Проблема зради в повісті «Іуда Іскаріот» розкривається через боротьби особистості з попередньо визначеною місією.
