Повість Л. Андрєєва «Розповідь про сім повішених» є дуже глибоким психологічним твором. У ньому розповідається про сім ув’язнених, яких засудили до страти через повішення. Всі вони справжні злочинці, один з яких був злодієм і ґвалтівником, другий – розбійником, а п’ятеро були політичними в’язнями і терористами.
Головне завдання автора – показати всю складність і трагізм «шляху» від суду і кари, проаналізувати екзистенційні переживання цих людей, таких різних, але при цьому об’єднаних загальною драмою. Письменника цікавлять не їх вчинки у зовнішньому світі, для нього важливо інше – їх внутрішнє життя, усвідомлення ними того, що кінець близький. Таким чином, повість перетворюється у свого роду філософський роздум Л. Андрєєва про смерті як такої, її проявах і сутності, про те, наскільки глибокою є її зв’язок з життям.
Одним з головних героїв оповідання був терорист Сергій Головін, чоловік молодий, сильний і життєрадісний. Він любив життя всім серцем у всьому її розмаїтті. Він умів радіти кожній миті, кожному новому дню. Його гріла думка про те, що попереду у нього ще стільки всього нового і цікавого, довге життя, повне радості і щастя, яку він збирався присвятити великій і важливій справі, зробити щось велике і значуще для себе та інших людей.
Як не дивно, але людина, яка присвятила себе боротьбі з царським режимом, був сином полковника у відставці, а сам він також займав положення, безпосередньо пов’язане з державною службою, оскільки був офіцером і давав присягу на вірність імператору. З огляду на романтичну вдачу Головіна і його прагнення зробити щось піднесене і гідне, можна пояснити його прихильність ідеям тероризму. Але тепер він змушений жорстоко розплачуватися за вчинені ним діяння, повинен піти на смерть.
Поки йшов суд, Головін зберігав дивний спокій, перебуваючи в якомусь отрешенном від реальності стані. Він задумливо дивився у вікно, подовгу затримуючи погляд на весняному сонце і хмари повільно пливуть по синьому небу. Він намагався не чути і не помічати того, що відбувається в залі суду. Проте в окремі миті він все ж втрачав контроль над собою і повертався до жахливої реальності. І в ту ж мить у його душі з новою силою пробуджувалася любов до життя, і погляд Головіна знову наповнювався радістю.
Ближче до кінця героя починає охоплювати страх смерті, як би старанно він не намагався його заглушити. І в ті моменти він починав думати про великої цінності життя. Перед самою стратою Головін відчув дивний стан, коли людина ще не помер, але життя вже покинула його. Це був стан порожнечі і відстороненості. Було відчуття, що тіло героя зовсім не належить йому. Після Головін досяг нового стану – якогось прозріння, він немов доторкнувся до чогось незбагненно високому і недосяжного до цієї пори. І тоді він відчув заспокоєння, до нього повернулася радість життя. Так до самої страти Головін зберігав спокій, чистоту душі й любов до життя.
Фінал історії жахливий і прекрасний одночасно. Життя навколо продовжувала йти своєю чергою. Наступав світанок над морем піднімалося сонце, і в той же момент трупи повішених арештантів відвезли з місця страти. Життя тривало, але герої вже ніколи не зможуть насолодитися її красою.
