Кожне покоління задає собі питання: чи Є любов? Яка вона? Чи потрібна вона? Питання важкі і неможливо однозначно відповісти на них. Купрін А. неперевершений майстер пера здатний задавати такі питання, відповідати на них. Куприн любить писати про кохання, це одна з найулюбленіших його тем. Почуття щемливої туги і одночасно просвітлення настає після прочитання «Гранатового браслета».
Скромний поштовий службовець самозабутньо любить княгиню. Сім довгих, виснажливих років Жовтків любить жінку, з якою навіть жодного разу не зустрівся. Він просто ходить за нею, збирає забуті їй речі, дихає повітрям, яким дихає вона. А які він пише їй листи! В знак своєї любові він дарує їй гранатовий браслет, який йому самому дуже доріг. Але Віра Миколаївна ображена і все розповідає своєму чоловікові, якого не любить, але дуже до нього прив’язана. Шеїн, Чоловік Віри Миколаївни, з’ясовує стосунки з Желтковым. Він просить більше не турбувати його дружині листами та подарунками, але дозволяє написати прощального листа з вибаченнями. Це стало причиною самогубства Желткова. Усвідомлення того, що він ніколи не доможеться любові свого ідеалу, що дні його будуть порожні й холодні, штовхнули Желткова на страшний вчинок.
«Так святиться ім’я твоє!»,- з такими захопленими словами йде Жовтків з життя. І хіба не втратила Віра Миколаївна можливість любити? Любити дано не кожному. Тільки людина з чистою, незаплямованою душею може віддатися цьому почуттю. Скромний Жовтків, якого в натовпі можна не помітити, протиставлений багатим, черствим людям світського кола. Але душа, яка в нього душа… Її не видно, вона не в одязі. Її можна тільки відчути, полюбити. Желткову не пощастило. Його душу ніхто не розгледів.
Я плакала, коли читала цей твір. Переживання Желткова перечитувала кілька разів. А його листи до коханої жінки? Їх можна вивчити напам’ять. Яка глибина любові, самопожертви і самозречення. Кажуть, що зараз так не можуть любити. Напевно. Генерал Аносов в повісті каже, що немає любові, і в наш час не було. Виходить, вічної любові думають всі покоління, але пізнати її вдається одиницям.
Купрін написав «Гранатовий браслет» в 1911 Році. Досі його твір не втратило актуальності й затребуваності. Чому? Тому що тема кохання вічна. Якщо не було б любові, ми стали черствими, залізними машинами без серця і совісті. Любов рятує нас, робить нас людьми. Інколи так виходить, із-за любові проливається кров. Це боляче і жорстоко, але це очищає нас.
Хочу в своєму житті випробувати щасливу любов. А якщо не буде взаємності, ну що ж. Головне, щоб любов була.
Варіант 2
В оповіданні Олександра Купріна з надзвичайною тонкістю і трагічністю описана справжня любов, хоча і нерозділене, але чиста, безперечна і піднесена. Кому, як не Купріну писати про це велике почуття. «…Майже всі мої твори – моя автобіографія…» – зауважував письменник.
…Головна героїня Віра Миколаївна Шеїна, выделявшаяся своєї добросердечием, чемністю, вихованням, розсудливістю і особливою любов’ю до дітей, яких вона не могла мати. Вона була одружена з князем Шеином, що перебував у стані банкрутства.
На іменини Віри чоловік підніс сережки, сестра – антикварний молитовник, виконаний у вигляді блокнота. На святі були лише близькі родичі, внаслідок цього свято вийшов хорошим, всі вітали княгиню. Але, на будь-якому святі може щось статися, так і тут.
Головній героїні приносять ще один презент і лист. Цей дар – гранатовий браслет для письменника володів величезним значенням, так як він вважав це знаком любові. Адресатом цього підношення був таємний шанувальник княгині Р. С. Жовтків. Це був чоловік у віці тридцяти п’яти років, худорлявої статури з одутлим обличчям, працював чиновником. Його почуття до жінки вирували протягом восьми років, це була нерозділене кохання, доходить до нерозсудливості, Жовтків колекціонував всі предмети, які належали або тримала в руках його кохана.
Своїм презентом він показав свої почуття перед усім сімейством Шеиных. Чоловік і родичі вирішують, що потрібно повернути презент власникові і розтлумачити, що з його боку це непристойний вчинок. Чоловік Віри в розмові з шанувальником показує своє благородство, він бачить, що почуття Желткова справжні. Незабаром, княгиня з газети дізнається про самогубство свого шанувальника. У неї з’являється бажання подивитися на людину, навіть після його смерті.
Перебуваючи в квартирі покійного, Віра Миколаївна усвідомлює, що це був її чоловік. Почуття до чоловіка давно згасли, залишилося лише повагу. Важливим символом вважається лист, залишений Желтковым коханої.
У художній літературі тема кохання вважається основною, це одна з головних елементів соціуму.
Аналіз оповідання для 11 клас
