Після прочитання вірша Маяковського “Послухайте”, стає зрозуміло, що це якийсь крик душі письменника. А починається воно з прохання, яка звернена до читача і іншим людям. У своєму вірші він ставить риторичні запитання, сперечається сам з собою переконуючи через це, що необхідно боротися з безсиллям, горем і стражданнями, якими наповнений весь світ.
Цей вірш стало певним поштовхом для людей, які якимось чином втратили віру в себе, збилися з шляху. Маяковський вводить у вірш Бога, але він не уявна істота, а реальна людина з сильними, робочими руками. Саме цей Бог і надає допомогу ліричному героєві. Також у вірші є і “вони” – люди, які залишили свої спроби дотягнутися до зірок. Поет проводить своєрідне порівняння, показане на зірках, адже для одних це щось більше, зване перлинами, а для інших – зірки нічого не значать.
Можна помітити, що ліричний герой у цьому вірші дуже болісно ставиться до питань Землі та ситуації зі світом – йому не все одно, він намагається боротися з надвигающими проблемами.
При прочитанні вірша видно, що поет не лає і не вчить наро, а говорить від чистого серця – спокійно, тим самим сповідається. Цим тоном Маяковський хоче довести світові, що важливо для людини передусім мрія і мета, а потім вже все інше. Зірки в даному випадку і є та, мрія , до якої повинна прагнути кожна людина.
Наприкінці ж, коли ліричний герой досягає своєї мрії – дістає зірку, то розуміє, що йому більше нічого не страшно.
Також дане вірш піднімає проблему того, що людина стала забувати, для чого він живе, піддаючись якимось брехливим ідеалам, втрачаючи самого себе.
Своїм твором він штовхає читача замислитися над питанням про сенс життя, який встановлює себе кожна людина самостійно.
Аналіз вірша Послухайте! Маяковського
У цьому вірші Маяковського яскраво проявляється його авторський стиль: особлива побудова строф, велика кількість вигуків, енергія…
Ось поет звертається до слухача на “Ви” або до слухачів: “Послухайте!” Як часто і буває, Володимир Маяковський використовує парадокс в основі вірша: хтось запалює зірки. Це стверджується аксіомою, хоча читач розуміє, що зірки світяться самі по собі. Проте цей парадокс глибоко зачіпає, адже він метафоричний, в його основі – порівняння зірки з вогником, свічкою (у церкві), маяком. Існувало безліч легенд в давнину, що якесь добре божество запалює це світло, а інше – гасить його. Щось зароджує життя, що її обриває…
З такої поетичної аксіоми випливає висновок: кому потрібно те, що зірки запалюють? У всього є причина… Маяковський розширює свідомість читача, збиває його з звичних думок.
І далі малюється історія Того, кому потрібні зірки. Як Він вдається в завірюхах полуденної пилу (так і представляється спекотне сонце літа в цьому оксюмороне) до самого Бога, боїться, що вже пізно. Прохач навіть плаче, цілує руку Творця. (Робоча Рука – “жилава”.) І просить, просить хоча б одну зірку. Він клянеться, що не перенесе відмови. Тут поет використовує словосполучення “беззвездная борошно” як безпросвітне страждання. Далі його психологічний стан трохи змінюється. Отримавши, мабуть, позитивну відповідь, він зовні спокійний – він зробив усе, що в його силах. Але прохач ще дуже хвилюється. І тепер він каже комусь, що буде Зірка. Обов’язково.
Де ж розгадка: кому і навіщо потрібні зірки. (Маяковський дає зрозуміти, що запалює з Деміург.) кожен, напевно, відповів сам для себе. І все ж, у вірші є Прохач, кому, дійсно, це важливо. Але і він говорить з кимось на “ти”. Цього співрозмовнику світ зірок дуже потрібен… комусь не повинно бути страшно. Дійсно, якщо на вулиці не пітьма, якщо є хоч одна зірочка (хоч промінчик надії в ситуації), то вже не так страшно. Можна уявити образ жінки або дитини.
У фіналі знову звучать все ті ж питання, але трохи по іншому. Адже загоряється зірка завжди (навіть якщо її не видно з Землі), так це комусь потрібно.
Цікаво, що атеїст Маяковський говорить, по суті, про віру. Світ, який барит людям Всесвіт, дорівнює психологічної надії. Тобто напрошується висновок, що людям потрібна віра.
Втім, питання у вірші так і залишаються риторичними.
Аналіз вірша Послухайте! за планом
