Маяковський був неординарною особистістю і видатним поетом. Він часто порушував у своїх творах прості людські теми. Одна з них жалість і участь до долі коня, яка впала посеред площі, в його вірші «Добре ставлення до коней». А навколо поспішали і бігли люди. Їм немає справи до трагедії живої істоти.
Автор міркує про те, що сталося з людством, яке не співчуває бідному тварині, куди поділися всі найкращі якості, які притаманні людству. Вона лежала посеред вулиці і дивилася навколо сумними очима. Маяковський порівнює людей з конем, маючи на увазі, що таке може статися з будь-яким з товариства, а навколо, як і раніше будуть мчати, і мчати, сотні людей і ніхто не виявить жалісливість. Багато хто просто пройдуть і навіть не повернуть голови. Кожен рядок поета наповнене сумом і трагічним самотністю, де крізь сміх і голоси чути як би стукіт кінських копит, віддаляється в сіру поволоку дня.
У Маяковського свої художньо-виражальні засоби, з допомогою яких нагнітається атмосфера твору. Для цього літератор використовує особливу римування рядків і слів, що було йому так властиво. Він, взагалі був великий майстер придумувати нові слова і засоби, для більш чіткого і нестандартного вираження своїх думок. Маяковський використовував точні і неточні, багаті рими, з жіночим і чоловічим наголосом. Поет використовував вільний і вільний вірш, що дало йому можливість точніше виразити потрібні думки і емоції. Він закликав на допомогу – звукопись, фонетичне мовленнєвий засіб, яке надало творові особливої виразності.
У рядках часто повторюються і протиставляються звуки: голосні і приголосні. Використовував альтерацію і ассонанс, метафори і інверсію. Коли в кінці вірша, руда кінь, зібравши свої останні сили, згадавши себе маленькою конячкою, піднялася і пішла по вулиці, гучно цокаючи своїми копитами. Її як би підтримував ліричний герой, який поспівчував їй і засудив тих, хто над нею сміявся. І з’явилася надія на те, що буде добро, радість і життя.
