Цей твір було написано, 26 травня 1828г – не самий благополучний для поета проміжок часу. Здається, вже в минулому його гоніння за посиланнями, повстання декабристів і трагічні події, що послідували за цим. У травні 1829р. поет нарешті отримує дозвіл переїхати до Санкт-Петербурга. Але це місто йому досить швидко набрид. Шум і вічна метушня не влаштовують Олександра Сергійовича. Не можна так само назвати цей проміжок його творчим натхненням. Не рідко він пише досить невдалі роботи.
Його головні твори, написані тут, всього два. Одне з них є дане вірш, де розповідається про ліричному персонажа, охопленим горем. Він бажає знайти суть життя, дати відповідь на свої питання. Висновок виходить гнітючим, що добре видно в кінці чотиривірші – завдання немає, серце спустошено.
Твір зачіпає і саме розуміння Бога. Адже головний герой, звинувачує його у всіх своїх стражданнях і не успіхи. Але на свої висловлювання, автор все-таки отримав відповідь, через митрополита Московського і Коломенського Філарета. У творі «Не марно, не випадково». Де найголовніша людина в російської православної церкви повідомляв, що життя людині дається не випадково, що він сам своїми проступками будить злість з безодні, сам заповнює душу пристрастю і мучиться сумнівами. Подібне твір – ненав’язливо, невраждебно, з ноткою такту переоцінити своє ставлення до Бога, до своєї віри, поміняти свою життєву позицію. Через пару років, поет написав вірш «У години забувши або святковим нудьги…» і присвятив його митрополитові.
А. С. Пушкін зрозумів, що хотів пояснити богослужителю своїм твором, що прийняв його думки, його точку зору. У ньому поет побачила посланника Божого на землю.
Аналіз вірша Дар марна, дар випадковий за планом
