Даний твір є монологом, в ньому відображається багато особистих слів, які описують внутрішній світ героя. Тому образ ліричного героя єдиний з образом самого автора. У вірші поет звертається до самого себе. Але далі поетична сповідь перетворюється в якесь своєрідне заповіт, звернене до друзів і нащадкам.
Елегія складається з двох взаємопов’язаних частин. У першій ліричний герой представлений дуже пригніченим. Він замислюється про минуле, створює тривожні образи – смутні передчуття, гіркоту і намагається заглянути в майбутнє, але воно для нього сумно і похмуро.
Минула юність, усвідомлення своїх помилок і згаяний час, змушує героя відчувати смуток, тугу і душевний тягар. Але невідомість майбутнього, в якому герой бачить «праця і горе», також лякає його. Праця – це творчість поета, горе – його натхнення і уяву. Мислити – ось, що важливо для нього, це прагнення до розвитку, а значить до досконалості. Але, незважаючи на це, автор хоче передати нам, що життя прекрасне навіть, якщо доводиться стикатися з випробуваннями та негараздами.
У другій частині вірша герой відчуває гармонію і насолоду, творчі пориви, любов і його не покидає надія, що він все ще може бути щасливий. Поетові хочеться жити повним життям, відчувати і насолоджуватися усім її різноманіттям.
Віршу надають контрастності і яскравості епітети, які використовував автор: «угасшее веселощі», «божевільних років». На фонетичному рівні вірш плавне і сладкозвучное. Також автор використовує слов’янські слова: «обіцяє», «прийдешнього». Це надає віршу витонченості і легкості. Використовується багато слів, що передають рух душі: «страждати», «мислити», «жити», «вмирати».
Вірші Олександра Сергійовича Пушкіна залишають яскравий світло в душі, змушують задуматися і надихають своїм мистецтвом, а цей твір показує нам хорошим і яскравий приклад того, що ніщо, ні випробування, ні труднощі, не повинні зламати і примусити людину у відчай.
