Вірш “Розлука” написано на улюблену Пушкином тему. Назва могло б наштовхнути на думку про любовної трагедії, про розставання з Батьківщиною… Але тут мова про ліцейному братстві Олександра Сергійовича. Настільки сильною, міцною стала дружба, зв’язала перших випускників Ліцею.
Починається сумне твір зі слів “в останній раз”. Все, здається, відбувається в останній раз. Залишилися миті до розставання. Звичайно, поет читає свої вірші друзям, а вони слухають дуже уважно – “слухають”. У наступних рядках вірша поет зверненням до, практично, однокурсникові, називаючи його братом “милою” (серцю) життя, яка хоч і тривала декілька років, але зовсім не набридла. Поету боляче, що розірваний їх дружнє коло. Для творчої людини (з тонкою душевною організацією) буває непросто знайти друзів. Крім того, в ті часи не так просто підтримувати дружбу на відстані.
Поет вигукує: “Прости”. Просить одного не розлучатися хоча б зі Свободою і Творчістю. Алегорично Пушкін використовує для останнього ім’я давньогрецького бога – Феб. І ще просить поет дізнатися любов, якої він сам не знає, тобто щасливе, захоплену. З таким радісним почуттям дні для одного не буде болісно тягнутися. Самому Пушкіну, як видно з цих рядків, не зовсім щастить у коханні (принаймні, він так вважає).
І знову Пушкін просить пробачити його. Він обіцяє, що ні в битві, ні в спокої… ніколи їй не забути друзів.
У фіналі він просить у Долі щастя… Не для себе! Для всіх-всіх друзів. З хвилюванням задає Олександр Сергійович риторичне питання про те, чи почує його молитви Доля.
Відомо, що поет вірно вгадав складну долю друзів, але найважливіше, що вони не зрадили своє студентське братство. Воно підтримувало їх навіть на відстані.
9 клас
Аналіз вірша Розлука за планом
