Сергій Єсенін був справжнім сином свого народу. Любов до свого краю, глибоке захоплення навколишньою природою, проростає потужними корінням у всьому його творчості. Саме через образи навколишніх пейзажів, Єсенін найвдаліше передавав власні душевні переживання і психологічний стан філософа-мислителя.
Яскравим прикладом його творчості, насиченого особливою, народної музикальністю, є твір «Відрадила гай золота…». Воно написано у період життя, коли поет став замислюватися про сенс існування. Про те, що стане з його головною спадщиною—віршами. Чи будуть вони забуті, час «сгребет їх все в один непотрібний ком» або про них стануть пам’ятати ще довгі покоління? Асоціюючи себе з образом золотий гаї, що відмовила, він сподівається на те, що його прихід на Землю мав якийсь важливий сенс.
Незважаючи на ліричний, мінорне звучання твору, його загальна інтонація життєстверджуюча.
Поет-пісняр розуміє, що він — безсмертна частина Всесвіту, що він частина навколишнього світу, поки «марить конопляник». Разом з цим твір починався глибокий, отримує сенс, період життя поета.
Аналіз вірша №2
Це вірш Сергій Єсенін написав усього за рік до своєї смерті, точніше – до самогубства. Воно наповнене сумом.
Природа одушевлена: навіть гай говорить, у неї свою мову. Як у росіян – російська мова, у беріз – березовий, логічно, але в той же час несподівано. Мова гаї «веселий», просто тому, що листя завжди «лопочуть» – шелестять весело, навіть якщо закінчують розмову, тому що прийшла осінь.
У першій строфі читач чує гай, бачить відлітаючий клин журавлів. Часто ці птахи асоціюються з душами померлих. Але тут поет заявляє, що навіть ці птахи ні про кого вже не шкодують.
Друга строфа починається з питання, кого жаліти. Тут же дається відповідь, що, взагалі, нікого, адже все в цьому світі на невеликий термін. Кожен порівнюється з мандрівником. І все-таки людям хочеться, щоб їх пам’ятали про кожному, навіть самому непомітному людині, навіть при всіх недоліках. І поет втішає, що хоча б конопляник і місяць над ставком не забудуть нікого.
У третій строфі з’являється образ поета. Єсенін один посеред порожньої рівнини. Одинак, який в полі не воїн, як кажуть. Поет зізнається, що згадує юність, але ні про що не шкодує. Рівнина, зрозуміло, означає його спустошеність в той момент, коли залишилися тільки спогади.
Четверта строфа показує, чого саме не шкода поетові. Єдиним началом «не шкода» наводяться марні року, бузкові квіти душі… В останньому порівнянні мова йде про юнацької наївності, чистоті і любові. І хоча тут багаторазово затверджується, що «не шкода», але все ж зрозуміло, що всього витраченого марно (в першу чергу душевних сил) Єсеніну шкода. Ось тільки він розуміє, що нічого не повернути, не виправити.
Далі з’являється прекрасне порівняння горобини з холодним багаттям. По червоному кольору, за контрастом з осінньою природою грона горобини «горять», але вони зовсім не гріють. Відчуття холоду в душі поета проявляється тут. Адже зовні все може бути добре, «тепло», але в серці холод. І тепер Сергій Олександрович порівнює себе з скидають листя деревом. Свої сумні слова зіставляє з падаючими листям. Своїми словами-листю поет пророкує сумну долю: їх або розметає вітер, чи збере в ком – непотрібний.
Вірш замикається в кільце повторенням того, що прекрасна гай сумно відмовила.
У цьому вірші роздуми, сполучені з захопленням російською природою, передані через елементи пейзажу.
Аналіз вірша Відрадила гай золота за планом
