У середині п’ятдесятих років поет повертається із зони ув’язнення, де перебував протягом шести років. Життя в не волі сильно погіршує стан Миколи Заболоцького, і він розуміє, що його життя скоро на цій землі закінчиться. Не дивлячись на те, що поета все ж змогли виправдати, і Миколи Заболоцького навіть повернули в Союз письменників, це не дало йому ні спокою, ні врівноваженості. Відчувши наближення своєї кончини, він не злякався її, а прийняв як даність. Але все ж вірить, що після свого відходу, він залишить помилок в історії, подібний ланцюжку, який буде пов’язувати його з спадкоємцями. І цей твір свідчить саме про це. Створено воно за десять років до його відходу з життя.
Письменник у своєму творі спростовує думку вчених, що світ виник з допомогою матеріалістичних явищ. Михайло Заболоцький спростовує життя поза цієї землі, але при всьому при цьому не допускає думи і про те, що він сам скоро стане ні ким, розчинитися раз і назавжди. Усвідомлюючи, що нічого не пропадає в не відома, автор використовує різні художні методи, для того щоб читач зрозумів його. Подібним чином, свої думки Микола Заболоцький готовий «поселити» в дубових гілках, а тіло розчинити по всій земній кулі, перемішавшись із літнім дощем і з запахом трави.
Весь в думках про свою наближення смерті, поет ні в чому не розчаровується, кажучи, що він прожив своє життя, не знаючи спокою, ні його у всьому земній кулі. І в той же час Микола Заболоцький все так само шукає відповіді на свої не вирішені питання, для чого він взагалі народився? Його робота не вважається, оскільки вона його не поглинає цілком, та він і не думає, що у нього є істинний дар письменника. Для нього цінніше те, що Микола Заблоцький став краще думати і завдяки цьому він і буде вічний.
Аналіз вірша Заповіт за планом
