Два приятелі йшли по дорозі, як раптом назустріч їм ведмедиця. Один негайно заліз на дерево і там сховався. А іншому тікати вже було пізно, і він кинувся на землю і прикинувся мертвим; і коли ведмедиця присунулася до нього мордою і стала його обнюхувати, то затримав подих, бо, кажуть, мерців звірина не чіпає.
Пішла ведмедиця геть, спустився приятель з дерева, питає, що це йому ведмедиця шепотіла на вухо? А той у відповідь: “Шепотіла: надалі не бери в дорогу таких приятелів, які тебе кидають у біді!”
Байка показує, що справжні друзі пізнаються в небезпеці.
