Цикада співала на високому дереві. Лисиці захотілося її з’їсти, і пішла лисиця на таку хитрість. Ставши перед деревом, вона стала захоплюватися чудовим голосом і просити цикаду спуститися: хочеться їй подивитися, яке істота так чудово співає. Здогадалася цикада, що лисиця хитрує, відірвала з дерева листок і кинула. Кинулася на нього лисиця, як на справжню цикаду; а та сказала: “ти Помилилася, люб’язна, якщо возмечтала, що я зійду: лисиць я остерігаюся з тих самих пір, як в лисичачім гної помітила я крильця цикад”.
Про те, що розумні люди вчаться на нещастях інших.
