Франциск Скорина: біографія, особисте життя, книги, цікаві факти з життя

Франциск Скорина – відомий білоруський першодрукар і просвітитель. За 40-річну кар’єру він пробував свої сили в медицині, філософії, садівництві. Він також багато подорожував, приїжджав в Росію, спілкувався з прусським герцогом.

Життя Франциска Скорини, фото якого поміщені в нашій статті, була дуже насиченою. Ще в молодому віці він відправився вивчати науки в Італії, де став першим східноєвропейським випускником, який отримав звання доктора медицини. Його виховували в католицькій вірі, але він займався вивченням православ’я. Скорина став першою людиною, хто зайнявся перекладом Біблії на східнослов’янський мову, зрозумілу для його народу. До цього часу всі церковні книги писалися церковнослов’янською мовою.

Переклади Біблії на слов’янські мови

Перші переклади біблійних книг робили ще Кирило і Мефодій у другій половині IX століття. Перекладали вони з Візантійських грецьких списків на церковнослов’янську (строславянский мова), який вони ж і розробили, використовуючи в якості основи свій рідний болгарсько-македонський діалект. Через сторіччя з Болгарії на Русь були привезені інші слов’янські переклади. Фактично починаючи з XI століття для східних слов’ян стали доступні основні південнослов’янські переклади біблійних книг.

Біблійні переклади, виконані в XIV-XV ст. в Чехії, також вплинули на перекладацьку діяльність східних слов’ян. Чеську Біблію переклали з латинської мови, вона була широко поширена протягом всього XIV – XV століть.

А на початку XVI століття Франциск Скорина переклав Біблію на церковнослов’янську мову в білоруської редакції. Це був перший переклад Біблії, наближена до народної мови.

Походження

Франциск (Францішек) Скорина народився в Полоцьку.

Зіставлення університетських актів (надійшов у Краківський університет в 1504 році, а в акті Падуанського університету, датованому 1512 роком, він представлений як «молодий чоловік») дозволяє вважати, що він народився приблизно в 1490 році (можливо, у другій половині 1480-х років). Біографія Франциска Скорини відома дослідникам далеко не повністю.

Вони вважають, що походження прізвища Скорина пов’язано з давнім словом “скоро” (шкіра) або “скорина” (кірка).

Перші достовірні відомості про колекції відомі з кінця XV ст.

Батько Франциска, Лук’ян Скорина, згадується в списку російських посольських претензій 1492 року до полоцьким купцям. У Франциска Скорини був старший брат Іван. Королівський декрет називає його одночасно вильнюсским міщанином і полочанином. Невідомо і хресне ім’я білоруського першодрукаря. У своїх виданнях Скорина понад 100 разів використовує ім’я «Франциск», зрідка – «Францішек».

Нижче розміщено портрет Франциска Скорини, надрукований їм самим в Біблії.

Життєвий шлях

Свою початкову освіту Скорина одержав у батьківському домі, де він по Псалтирі навчався читання й письма кирилиці. Мова тодішньої науки (латина) він засвоював, швидше за все, при костелі Полоцька або Вільно.

У 1504 році допитливий і заповзятливий полочанин поступив в університет в Кракові, який в той час славився в Європі своїм факультетом вільних мистецтв, де займалися граматикою, риторикою, діалектикою (цикл «Тривіум») і арифметикою, геометрією, астрономією та музикою (цикл «квадривіум»).

Навчання в університеті дозволило Франциску Скорині зрозуміти, який широкий кругозір і практичні знання несуть людині «сім вільних мистецтв».

Все це він бачив у Біблії. Всю свою майбутню перекладацьку та видавничу діяльність він спрямував на те, щоб зробити Біблію доступною «людем Посполита».

У 1506 році Скорина отримав свою першу ступінь бакалавра філософії.

Близько 1508 року Скорина обіймав посаду секретаря у датського короля.

Щоб продовжувати навчання на найпрестижніших факультетах університетів Європи (медичне та теологічному), Скорині потрібно було стати ще і магістром мистецтв.

Точно невідомо, в якому з університетів це сталося: у Краківському або якомусь іншому, але в 1512 році він прибув до Італії в прославлений Падуанський університет, вже маючи ступінь магістра вільних наук. Це навчальний заклад Скорина обрав для отримання ступеня доктора медицини.

Бідного, але здібного юнака допустили до іспитів. Протягом двох днів він брав участь у диспутах з видатними вченими, захищаючи власні ідеї.

У листопаді 1512 р. в єпископському палаці у присутності відомих вчених Падуанського університету та вищих осіб католицької церкви Скорина був оголошений доктором у галузі медичних наук.

Це була знаменна подія: син купця з Полоцька зміг довести, що здібності і покликання мають більше значення, ніж аристократичне походження. Його портрет, створений вже в середині XX століття, знаходиться в меморіальній залі серед 40 портретів знаменитих європейських учених, хто закінчив Падуанський університет.

Дивіться також:  Грошова реформа 1991 року в СРСР: передумови, умови та результати

Скорина мав ступінь доктора вільних наук. У західноєвропейських університетах називали «сім вільних наук».

Родина

У короткій біографії Франциска Скорини є згадка про те, що після 1525 року першодрукар одружився на Маргариті – вдові віленського купця, члена Віленського ради Юрія Адверника. В цей час він служив лікарем і секретарем у єпископа у Вільно.

Дуже важким був для Скорини 1529 рік. Влітку в Познані помер його брат Іван. Франциск поїхав туди, щоб зайнятися питаннями, пов’язаними із спадком. У тому ж році раптово померла Маргарита. На руках Скорини залишився малолітній син Сімеон.

У лютому 1532 року Франциск був заарештований за безпідставним і нічим не підкріпленого звинуваченням з боку кредиторів покійного брата і опинився у в’язниці Познані. Тільки за клопотанням сина покійного Івана (племінника Романа) він був реабілітований.

Франциск Скорина: цікаві факти з життя

Передбачається, що в кінці 1520 – початку 1530-х років першодрукар відвідував Москву, куди возив свої книги, виданий російським шрифтом. Дослідники життєвого і творчого шляху Скорини вважають, що в 1525 році він виїжджав в німецьке місто Віттенберг (центр Реформації), де зустрічався з ідеологом німецьких протестантів Мартіном Лютером.

У 1530 році герцог Альбрехт запросив його в Кенігсберг у справах друкарства.

В середині 1530-х роках Скорина переїхав до Праги. На посаду садівника у відкритому ботанічному саду в королівському замку Градчани його запросив чеський король.

Дослідники біографії Франциска Скорини вважають, що при чеському королівському дворі він, швидше за все, виконував обов’язки кваліфікованого вченого-садівника. Звання доктора «в лікарських науках», отримане ним у Падуї, вимагало певних знань з ботаніки.

З 1534 або 1535 року Франциск у Празі працював королівським ботаніком.

Можливо, із-за недостатньої вивченості залишилися невідомими інші цікаві факти про Франциска Скорини.

Видавнича та просвітницька діяльність

У період з 1512 по 1517 рр. вчений з’явився у Празі – центрі чеського друкарства.

Щоб перекласти і видати Біблію, йому було потрібно не тільки ознайомитися з чеської библеистикой, але й досконало знати чеську мову. В Празі Франциск замовляє друкарське обладнання, після чого починає перекладати Біблію і писати до неї коментарі.

Книговидавнича діяльність Скорини поєднувала досвід європейського друкарства і традиції білоруського мистецтва.

Перша книга Франциска Скорини – празьке видання однієї з біблійних книг, Псалтиря (1517 рік).

Ф. Скорина зробив переклад Біблії на мову, наближений до білоруського і зрозумілий простому люду (церковнослов’янську мову в білоруської редакції).

За підтримки меценатів (ними стали віленський бургомістр Якуб Бабич, радники Богдан Онкав і Юрій Адверник) він видав у 1517-1519 роках в Празі на староруській мові 23 ілюстровані книги Старого Завіту. У послідовності: Псалтир (6.08.1517), Книга Іова (6.10.1517) , Притчі Соломона (6.10.2517), Ісус Сирахав (5.12.1517), Проповідник (2.01.1518), Пісня Пісень (9.01.1517), книга Премудрість Божа (19.01.1518), Перша книга Царів (10.08.1518), друга книга Царів (10.08.1518), Третя книга Царств (10.08.1518), Четверта книга Царств (10.08.1518), Ісус Навин (20.12.1518), Юдифь (9.02.1519), Судді (15.12.1519), Буття (1519), Вихід (1519), Левит (1519), Рут (1519), Цифри (1519), Второзаконня (1519), Есфірь (1519), Плач Єремії (1519), Пророка Даниїла (1519).

Кожна з біблійних книг виходила окремим випуском, з титульною сторінкою, мала власні передмова і післямова. При цьому видавець дотримувався єдиних принципів подання тексту (однакові формат, смуга набору, шрифт, художнє оформлення). Тим самим він передбачав можливість зведення всіх видань під одну обкладинку.

У книгах міститься 51 друкарський відбиток гравюри на папері з пластини (дошки), на яку нанесений малюнок.

Тричі в книгах Франциска Скорини був надрукований його власний портрет. У Східній Європі за весь час жоден видавець Біблії такого не робив.

Згідно думку дослідників, на титульному аркуші Біблії розміщена друк (герб) Скорини – доктора медицини.

Переклад, зроблений першодрукарем, канонічно точний у передачі букви і духу біблійного тексту, не допускає вольностей і дописок тлумача. Текст зберігає відповідне давньоєврейській та давньогрецького оригіналів стан мови.

Книги Франциска Скорини заклали основу для нормування білоруської літературної мови, стали першим перекладом Біблії на східнослов’янський мову.

Дивіться також:  Проституція в СРСР: як це було?

Білоруський просвітитель добре знав твори знаменитих в ті часи священнослужителів, наприклад, св. Василія Великого – єпископа Кесарійського. Йому були відомі твори Іоанна Златоуста і Григорія Богослова, на яку він посилається. Його православні видання за змістом і призначені для задоволення духовних потреб православного населення Білорусі.

Скорина прагнув надати своїм коментарів до Біблії просту і зрозумілу форму. У них містяться відомості про історичних, побутових, богословських, мовних обставин і реаліях. У теологічному контексті основне місце в передмовах і послесловиях, написаних ним, займала экзагеза – пояснення змісту книг Старого Заповіту як передвістя і пророцтва новозавітних подій, перемоги християнства у світі і надії на вічне духовне спасіння.

На фотографії нижче – монета Франциска Скорини. Вона випущена в 1990 році до 500-річчя з дня народження славного білоруського першодрукаря.

Перша білоруська книга

Приблизно в 1520 році Франциск заснував друкарню у Вільнюсі. Можливо, перенести друкарню у Вільно його змусило бажання бути ближче до свого народу, для просвіти якого він працював (в ті роки білоруські землі входили до складу Великого князівства Литовського). Приміщення під друкарню Скорині відвів у своєму власному домі голова магістрату Вільнюса, «найстаршы бургомістр» Якуб Бабич.

Перше віленське видання – «Мала подорожня книжечка». Це назва Скорина дав збірника церковних книг, випущених їм у Вільнюсі в 1522 році.

Всього до складу «Малої дорожньої книжечки» входять: Псалтир, Часословец, Акафіст Гробу Господню, Канон живлющої Труни, Акафіст архангелу Михаїлу, Канону архангелу Михаїлу, Акафіст Іоанну Предтечі, Канон Іоанну Предтечі, Акафіст Богородиці, Канон Богородиці, Акафіст святим Петру та Павлу, Канон святим Петру та Павлу, Акафіст святому Миколаю, Канон святому Миколаю, Акафіст Хресту Господньому, Канон Хресту Господньому, Акафіст до Ісуса, Канон Ісусу, Шастидневец, Канон покаянний, Канон в суботу на утрені, «Соборники», а також загальне післямова «Писаныи мовлення в цей Малої подорожньої книжце».

Це був новий східнослов’янської книжкової писемності тип збірника, адресований як людей духовного звання, так і світським – купцям, посадовим особам, ремісникам, воїнам, які в силу своєї діяльності багато часу проводили в дорозі. Цим людям була потрібна духовна підтримка, корисна інформація, а при необхідності – і слова молитов.

Видані Скориной Псалтир (1522) та «Апостол» (1525) становлять окрему групу не перекладних, але адаптованих з інших церковнослов’янських джерел книг з наближенням до народної мови.

Видання «Апостола»

В 1525 році Скорина випустив у Вільнюсі кирилицею одну з найпоширеніших книг – «Апостол». Це була його перша точно датована і останнє за часом друкування видання, випуск якого був логічним і закономірним продовженням справи видання біблійних книг, розпочатого ще в Празі. Як і «Мала подорожня книжечка», «Апостол» 1525 року призначався для широкого кола читачів. У багатьох передмовах до книги, а всього просвітитель написав до «Апостола» 22 передмови і 17 післямов, описується зміст розділів, окремих послань, роз’яснюються «темні» вирази. Всьому тексту передує передмова загальна Скорини «Діянням світом апостолъ книгъ предмова». У ньому згадується християнська віра, звертається увага на морально-етичні норми суспільного людського життя.

Світогляд

Погляди просвітителя кажуть, що він був не тільки просвітителем, але і патріотом.

Він сприяв поширенню писемності та знань, що можна побачити в наступних рядках:

«Всяка людині треба читати, так як читання – дзеркало нашого життя, ліки для душі».

Франциска Скорину вважають основоположником нового розуміння патріотизму, який розглядається, як любов і повагу до своєї Батьківщини. З патріотичних висловлювань звертають на себе увагу наступні його слова:

«понеже від прирождения звірі ходять в пустелі, знають ями своя, птаха, що Літають по повітрю, знають гнізда своя; ріби, що плавають по морю і в річках, чують вири своя; бджоли і тим подібна боронять своїх вуликів, – тако ж і люди, і де зародилися і вигодуваний суть Бозі, до того місця Велика милість имають».

І це нам, сьогоднішнім мешканцям, звернені його слова, щоб люди

«… всякого тружения і казенних для посполитого доброго і для Отчину свою не лютували».

В його словах міститься мудрість багатьох поколінь:

«Закон прироженый в тому побільше дотримуємося буває: то чинити іншим всім, що самому любо їсть від всіх інших, і того не чинити іншим, чого сам не хощеши від інших имети … Цей закон прироженый є до серії Єдиної кажного людини».

Значення діяльності

Франциск Скорина був першим, хто опублікував книгу псалмів білоруською мовою, тобто першим використав кирилицю. Це сталося в 1517 році. Через два роки їм була переведена велика частина Біблії. У різних країнах є пам’ятники, вулиці та університети, що носять його ім’я. Скорина – один з видатних людей епохи.

Дивіться також:  Закінчення 1 Світової війни: хронологія подій та наслідки для країн-учасників

Він багато в чому сприяв становленню і розвитку білоруської мови та писемності. Він був високодуховною особистістю, для якої Бог і людина нероздільні.

Його досягнення мають велике значення для історії та культури. Реформатори, такі як Джон Вікліф, в середні століття перекладали Біблію і піддавалися гонінням. Скорина був одним з перших гуманістів епохи Відродження, який знову взяв на себе цю задачу. Дійсно, його Біблія випередила переклад Лютера на кілька років.

Згідно з визнанням громадськості, це був ще не ідеальний результат. Білоруська мова тільки розвивався, тому в тексті збереглися елементи церковнослов’янської мови, а також запозичення з чеського. Фактично просвітителем були створені основи сучасної білоруської мови. Нагадаємо, він був лише другим вченим, що друкує на кирилиці. Його витончені передмови є одними з перших прикладів білоруської поезії.

Для першодрукаря Біблія повинна була бути написана доступною мовою, щоб її могли зрозуміти не тільки вчені люди, але і проста людина. Видані ним книги були призначені для мирян. Багато висловлені ним ідеї були схожі з ідеями Мартіна Лютера. Як і протестантські реформатори, білоруський просвітитель розумів важливість нових технологій у поширенні своїх ідей. Він очолив першу друкарню у Вільно, а його проекти мали велике значення та за межами Білорусі.

Скорина також був відмінним гравером: яскраві гравюри на дереві, що зображують біблійні постаті в традиційному білоруському костюмі, допомагали неписьменним людям розуміти релігійні ідеї.

За життя Франциск Скорина не був широко відомий у всьому світі, так як у світовій історії ніколи не було православної реформації. Після його смерті ситуація мало змінилася. Він не зруйнував свій звичний світ також рішуче, як це зробив Лютер. Насправді сам Скорина, ймовірно, не зміг би зрозуміти ідею реформації. Незважаючи на його новаторське використання мови і мистецтва, у нього не було бажання повністю зруйнувати структуру Церкви.

Однак він залишився популярним серед співвітчизників. На нього звернули увагу націоналісти 19-го століття, які хотіли підкреслити значення «першого білоруського інтелектуала». Робота Скорини у Вільно дала підстави вимагати, щоб місто отримало незалежність від Польщі.

На фото нижче – пам’ятник Франциску Скорині в Мінську. Пам’ятники білоруському першодрукареві знаходяться також в Полоцьку, Ліді, Калінінграді, Празі.

Останні роки

Останні роки життя Франциск Скорина займався медичною практикою. В 1520-і роки він був лікарем і секретарем у віленського єпископа Яна, а вже в 1529-му його під час епідемії запросив в Кенігсберг прусський герцог Альбрехт Гогенцоллерн.

В середині 1530-х при чеському дворі він брав участь у дипломатичній місії Сигізмунда I.

Помер першодрукар не пізніше 29 січня 1552 року. Про це свідчить грамота короля Фердинанда II, дана сина Франциска Скорини Симеону, яка дозволяла останньому користуватися всіх збережених спадщиною батька: майном, книгами, борговими зобов’язаннями. Проте точну дату смерті та місце поховання досі не встановили.

Нижче на фото – орден Франциска Скорини. Ним нагороджуються громадяни за просвітницьку, дослідницьку, гуманітарну, благодійну діяльність на благо білоруського народу. Затверджено нагорода 13.04. 1995 року.

Великий просвітитель і сучасність

В даний час ім’я Скорини мають вищі нагороди Білорусі: орден і медаль. Також в честь нього названо навчальні заклади і вулиці, бібліотеки і громадські об’єднання.

Сьогодні книжкову спадщину Франциска Скорини налічує 520 книг, багато з яких знаходяться в Росії, Польщі, Чехії, Німеччини. Видання білоруського першодрукаря мають близько 50 країн. У Білорусі перебуває 28 примірників.

У 2017-му році, який був присвячений 500-річчю білоруського друкарства, в країну вдалося повернути унікальний пам’ятник – «Малу подорожню книжицю».