Робота на інших посадах
Після звільнення Павлов зайняв пост президента “Часпромбанка”, залишивши його після того, як у банку відкликали ліцензію. У середині 90-х років він обіймав посаду радника “Промбудбанку”, пізніше був співробітником різних економічних інститутів, був заступником голови Вільного економічного товариства.
У 2002 році у нього стався інфаркт, але вже в січні наступного року він зумів повернутися до роботи, активно обговорював участь у майбутніх виборах у Державну думу, але в березні у нього стався обширний інсульт. Три тижні лікарі боролися за його життя, але безуспішно, 30 березня він помер. Павлова поховали в Москві на П’ятницькому цвинтарі. Йому було 65 років.
Ті, хто особисто знав і працював з Павловим, згадували, що це був професіонал, який знав толк в економіці і фінансах. Наприклад, російський банкір і економіст Віктор Геращенко, який чотири рази за свою кар’єру ставав керівником Державного банку (спочатку двічі Держбанку СРСР, а потім ще два рази Держбанку Росії), у своїх мемуарах писав, що у Павлова був досить своєрідний характер. При цьому він часто приймав рішення, ґрунтуючись виключно на своїх особистих переконаннях, не радячись ні з помічниками, ні з іншими фахівцями, разбиравшимися в цій області.
Так сталося і під час заміни купюр номіналом у сто і п’ятдесят рублів. Примітно, що Геращенко підкреслював, що знав Павлова ще з інституту, де вони разом грали в баскетбол. Незважаючи на те що це командний вид спорту, в роботі Павлов був виключно індивідуалістом, рідко до кого прислухався, навіть якщо була можливість отримати корисну і корисну пораду. За це його неодноразово критикували, можливо, індивідуалізм зіграв з ним злий жарт, адже багатьох помилок можна було б уникнути, якщо б він більш ретельно прораховував можливі наслідки своїх рішень.
