У романі образ божевільного поета відіграє досить важливу роль. Спочатку він «відтіняє» Берліоза, а після самого Майстра, як я розумію.
З самого початку книги ми зустрічаємося з Іваном Бездомним. Він бадьорий і веселий, він весело сперечається зі своїм приятелем. Тут же Булгаков пояснює, що цей високий хлопець досить простий зовнішності – поет. І його прізвище – псевдонім модний. Після революції при будівництві соціалізму навіть поети повинні були стати простими – з народу. Ось вони і повинні були стати всі «убогими, бездомними». І писати не про троянди і кохання, а про благородній праці колгоспника, наприклад. Такий поет, видно, сам може стати до верстата на заводі, але він всі свої сили кидає на твір ідеологічних поем. Це образ – трохи пародія на всіх тих поетів. Крім того, Бездомний не так досвідчений і освічений, як його співрозмовник. У хлопця не вистачає такту, він починає злитися в розмові з Воландом, не виявляє потрібної тонкості…
Напевно, за це він опиняється в божевільні. Хто повірить, що він бачив кота, який ходить на двох лапах?! Ніхто більше не вірить Бездомному, а він продовжує доводити свою правоту. Напевно, трохи й правда сходить з розуму. Мені шкода стає. Не в його поетичній та соціальному самовдоволення, але в його стражданнях. Він практично б’ється головою об стіну, закручують у гамівну сорочку, на заспокійливе садять. Він такий трохи мученик, але він і сам винен.
Потім він розмовляє в цій лікарні з Майстром. Бездомний наївно не може зрозуміти, чому Майстер в цій клініці практично добровільно. Але Іван вже більш спокійний, він вже соромиться своїх «гучних і захоплених» віршів. Тільки в стінах лікарні він зумів подивитися на себе зі сторони…
У нього багато енергії, але вона трохи «погана». Він спокусився пільгами поетичними, а там йому б, може, краще просто на завод – до звичайних людей. Нехитрим, як і він сам.
Я вважаю, що він хороша людина, але просто спокусився і заплутався.
Твір Іван Бездомний та його духовна еволюція
Твір М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» починається сценою діалогу, участь в якому беруть поет Іван Бездомний і голова МАССОЛИТа Берліоз. Темою їх розмови було питання існування Бога. В цьому питанні Берліоз дотримується суто атеїстичної точки зору, доводячи Івану, ніби Ісуса Христа ніколи не було в реальності.
Наслідки цієї бесіди стають для Бездомного дуже плачевними. По-перше, Івану довелося стати свідком жахливої загибелі Берліоза, а по-друге, виявитися пацієнтом клініки для душевнохворих. У лікарні до героя приходить прозріння – він зустрічає Майстра, дізнається подробиці його роману, в результаті чого усвідомлює власну бездарність і поспішає за порадою свого сусіда відмовитися від письменництва. Завершивши лікування, Іван стає співробітником Інституту історії та філософії і повертає собі справжнє прізвище – Понырев.
Але навіть через час кожне повний місяць божевілля охоплює героя з новою силою. Іван знову зустрічається з Майстром, Пілатом і Га-Ноцрі. Він знову починає мучитися питаннями, які так сильно колись турбували Майстри і досі не відпускають Понтія Пілата. Всякий раз Іван спостерігає місячну дорогу, якою йдуть дві людини – один з них прокуратор Іудеї Пилат, інший страчений за його наказом Ієшуа Га-Ноцрі. Перший благає другого про засвідчення, що страти не було, і отримує від хлопця відповідь: «Це тобі привиділося…Клянуся».
Іван відчуває те ж умиротворення, яке охоплює прокуратора після слів Га-Ноцрі. Майстер, який незабаром є до Івана, запевняє його, що цим все і закінчилося, і до наступного повного місяця його ніхто не потривожить.
Вперше ці питання торкнулися Бездомного на Патріарших ставках, проте в той момент непідготовлений розум героя не був готовий до такої інформації.
За задумом автора, герой має пряме відношення до подій, що відбуваються в Москві і Юдеї, що описуються в романі. Письменник показав людину нового часу, який став жертвою сумніву, болю, спокути вічності. Він ніби опинився розп’ятим між часами. Примітно, що Іван єдиний з усіх головних діючих осіб залишився на Землі.
Цей герой грає найважливішу роль в романі Булгакова. Ті випробування, що випали на його долю, викликані зовсім не зустріччю з Сатаною, а тим хаосом, що панував в його душі і свідомості, в свідомості й душах більшості людей того часу.
З допомогою фігури Бездомного автор доносить до читача думку про те, що пошук істини вимагає спільний зусиль душі, неспання і свідомості. З цієї причини письменник проводить асоціативну аналогію між «єдиним учнем» Майстра і Левием Матвієм.
