У романі образ божевільного поета відіграє досить важливу роль. Спочатку він «відтіняє» Берліоза, а після самого Майстра, як я розумію.
З самого початку книги ми зустрічаємося з Іваном Бездомним. Він бадьорий і веселий, він весело сперечається зі своїм приятелем. Тут же Булгаков пояснює, що цей високий хлопець досить простий зовнішності – поет. І його прізвище – псевдонім модний. Після революції при будівництві соціалізму навіть поети повинні були стати простими – з народу. Ось вони і повинні були стати всі «убогими, бездомними». І писати не про троянди і кохання, а про благородній праці колгоспника, наприклад. Такий поет, видно, сам може стати до верстата на заводі, але він всі свої сили кидає на твір ідеологічних поем. Це образ – трохи пародія на всіх тих поетів. Крім того, Бездомний не так досвідчений і освічений, як його співрозмовник. У хлопця не вистачає такту, він починає злитися в розмові з Воландом, не виявляє потрібної тонкості…
Напевно, за це він опиняється в божевільні. Хто повірить, що він бачив кота, який ходить на двох лапах?! Ніхто більше не вірить Бездомному, а він продовжує доводити свою правоту. Напевно, трохи й правда сходить з розуму. Мені шкода стає. Не в його поетичній та соціальному самовдоволення, але в його стражданнях. Він практично б’ється головою об стіну, закручують у гамівну сорочку, на заспокійливе садять. Він такий трохи мученик, але він і сам винен.
Потім він розмовляє в цій лікарні з Майстром. Бездомний наївно не може зрозуміти, чому Майстер в цій клініці практично добровільно. Але Іван вже більш спокійний, він вже соромиться своїх «гучних і захоплених» віршів. Тільки в стінах лікарні він зумів подивитися на себе зі сторони…
У нього багато енергії, але вона трохи «погана». Він спокусився пільгами поетичними, а там йому б, може, краще просто на завод – до звичайних людей. Нехитрим, як і він сам.
Я вважаю, що він хороша людина, але просто спокусився і заплутався.
