Характеристика і образ князя Мишкіна в романі Достоєвського Ідіот твір

Основним персонажем твору є князь Лев Миколайович Мишкін, якого письменник представляє в образі двадцятишестирічного високого молодого людини, що має густе біляве волосся, блакитні очі, запалі щоки і востренькую борідку.

Зовнішність Лева Миколайовича нічим непримітна і відрізняється блідістю тонкого, сухого особи з пильним виразом очей і тихим, ніби примиряє голосом.

Письменник характеризує Мишкіна вихованою, освіченою людиною, що розташовує до себе оточуючих, демонструючи простакуватість, добре ставлення, а також здатність визначати кращі людські якості, які для деяких людей здаються деякими дивацтвами.

Князь Лев Миколайович є з раннього дитинства круглою сиротою, які страждають важкою формою епілепсії, вихованим опікуном Павлищевым. Мишкін має знатне, але бідне походження.

Сюжетна лінія роману побудована навколо приїзду князя Мишкіна в Росію після лікування у швейцарській клініці, в яку був спрямований ще за життя опікуна, для зустрічі з залишилася родичкою Епанчиной Єлизаветою Прокофьевной.

У російській столиці Мишкін зустрічає головну красуню Петербурга Настасію Пилипівну, яка закохується в дивнуватого молодої людини, не припиняючи любовної інтрижки з багатим купцем Рогожиним. Почуття князя до Настасьї Пилипівни взаємні, але його любов до молодої жінки заснована на жалості і нескінченному співчуття до Настасьї Пилипівни, які виходять з розуміння її суспільної ганьби у відносинах з кількома чоловіками. Крім того, Мишкін одночасно відчуває ніжні і щирі почуття до дочки Епанчиной Аглае, чарівній дівчині. І ці почуття змушують Лева Миколайовича розриватися між двома коханими жінками.

Рогожин, незважаючи на прекрасні приятельські стосунки з Мишкіним, постійно відчуває ревнощі до князя з-за його любовних відносин з Настасьєю Пилипівною, яка призводить до трагічних наслідків у вигляді замаху на Льва Миколайовича, врятувався лише через напади епілепсії, та вбивства Настасії Пилипівни.

Дивіться також:  Образ народу в казці Дикий поміщик Салтикова-Щедріна

Після смерті дівчини князь Мишкін остаточно втрачає розум і виявляється знову в європейській клініці без надії на одужання.

Розкриваючи образ головного героя роману, письменник проводить паралель між Мишкіним і Ісусом Христом, доводячи, що люди, які мають позитивні людські якості, знаходять найбільше страждань у своєму житті.