Варіант 2
В основі роману Л. Н. Толстого «Війна і світ» лежить ідея протиставлення. По-перше, в самій назві твору звучить яскрава антитеза двох філософських понять – війни і миру. По-друге, характер протиставлення має співвідношення двох найважливіших персонажів, яскравих і талановитих полководців – Кутузова і Наполеона.
Автор зобразив російського головнокомандувача як справжнього натхненника, зумів привести російський народ до перемоги. Кутузов – справді народний герой. Йому чуже лицемірство і нещирість, це чесний і проста людина, з одного боку, але яскрава історична постать і мудрий полководець – з іншого.
Кутузов відмінно розуміє хід військових подій, дає їм правильну оцінку, логічно вірно передбачаючи їх наслідки. Завдяки розвиненому стратегічного мислення, неперевершеному таланту лідера, дивовижною інтуїцією і багатому досвіду, військові рішення полководця виявляються переможними, а передбачення збуваються. Саме так і сталося, коли Кутузов підкреслив важливість Бородінської битви і заявив, що перемога в ньому буде за Росією.
Кутузов ідеально підходить для того часу, для ведення війни 1812 року. Коли ж надійшов її завершення, і російська армія стала вести військові дії в Європі, знадобився новий головнокомандувач. Кутузову в той момент нічого не залишалося, як скласти повноваження і піти зі сцени. «Представник народної війни» ніяк не вписувався в нові обставини, для нього там не було місця.
Толстой зображує Кутузова по-справжньому живою людиною, зі своїми емоціями, жестами, мімікою, характером і поведінкою. Він підкреслює виразну постать полководця, його жива особа.
Цікаво, що цей персонаж представляється читачеві через його сприйняття різними за своїм поглядам і соціальним статусом особами. У вищій ступеня гуманним роблять Кутузова бесіди з близькими і приємними йому людьми. При цьому наскільки б не була велика фігура російського полководця як особистості, Толстой заперечував і висміював культ великих людей, здатних впливати на хід історичних подій. На думку письменника, долю країни може вершити тільки сам народ, а ватажок може лише спостерігати і, наскільки це в його силах, керувати невловимою силою війни, результат якої вже заздалегідь відомий. Тут чітко простежується визнання автором ідеї фаталізму, згідно з якою всі історичні події вирішено наперед долею.
На противагу Кутузову автор ставить Наполеона. Толстой виступає палким противником культу французького ватажка. Для нього цей чоловік лише агресор і варвар, який напав на Росію, розорив міста і села, що знищила великі культурні цінності, вбив стільки людських доль. На початку роману письменник висміює дурне схиляння перед хибним величчю Наполеона. Толстой звертає увагу на те, що вчинками французького полководця керувала лише примха, і крім неї, в його діях не було ніякого сенсу.
У кожного з персонажів роману склалося власну думку про Наполеона. Автор зображує його самозакоханим, занадто самовпевненим лідером, якого п’янить власний успіх і світова слава, і який вважає себе вершителем історичного процесу. Висновок Толстого дуже простий – не може бути особистість по-справжньому великою, якщо в ній немає ні грама добра, істини і простоти. Таким чином, по-справжньому великою історичною фігурою є російський полководець Кутузов, для якого на першому місці знаходиться не власна слава й успіх, а перемога російського народу у боротьбі за свободу своєї Вітчизни.
