Тарас Скотинин один з яскравих негативних персонажів у комедії «Недоук» Д. І. Фонвізіна. Це вже далеко не молодий, грубий і жорстокий поміщик. Він вважає, що можна погано ставиться до селян, відбирати зароблені гроші, створювати нестерпні умови для життя. Навіть, якщо селянин ні в чому не завинив, він може покарати і побити його.
Його прізвище говорить сама за себе і повністю характеризує людину. Він обожнює свиней, для нього вони є єдиними живими істотами, з якими приємно проводити час. Свиням він надає умови для життя краще, ніж людям.
Тарас Скотинин дуже цинічна, підла і не чесна людина.
У сюжеті п’єсі він дізнається, що дівчині Софії дістається спадщину. Будучи людиною розважливою і корисливим, Скотинин тут же забажав одружитися на Софії. Дівчина була не потрібна йому, він не любив її, він мріяв за її гроші викупити всіх свиней у світі. Із-за суперечок про те, хто одружитися на Софії, він накидається на свого племінника і свариться зі своєю сестрою.
Тарас Скотинин виступає у п’єсі, як людина без освіти і виховання. В його роду не любили самі вчитися і його нічого не вчили. Він зізнається, що за своє життя він не прочитав жодної книги. Ця людина вважає, що читання і вчення це даремно витрачений час і нудьга.
Скотинин є впертим і хвалькуватим людиною. Він любить нахвалювати себе і говорить, що якщо що-небудь спало йому в голову, то звідти цю ідею вже нічим не виб’єш.
Скотинин є людиною, який готовий піти на все заради своєї вигоди.
Він неосвічена людина, яка не має ні грама поваги, як до сторонніх, оточуючих його людей, так і до рідним і близьким.
Цей персонаж не заслуговує на повагу, він залишає погане враження про себе і викликає лише бурю негативних емоцій.
Варіант 2
Тарас Скотинин — брат пані Простакової, головній героїні «Горі від розуму» і матері Митрофана. Фонвізін у своїй комедії користується прийомом говорить прізвища по відношенню до Скотинину, тому що той займається тим, що розводить свиней і ніщо більше його не цікавить.
Якщо продовжувати про що говорить прізвища, то можна сказати, що Тарас позбавлений усіляких моральних якостей людини, він підлий, аморальний і просто схожий на тих свиней, яких сам вирощує. Своїм бажанням заволодіти багатством, що належать Софії, він показує свою сутність, йому плювати на людські відносини і якості, які повинні бути притаманне будь-якій людині.
Відносини з Простакової і Митрофанушкой у нього не складаються, адже він претендує на руку і серце Софії, як і Митрофан, тому і сварок між ними стає більше. Свою нікчемність він проявляє в той момент, коли почувши, що Софія своєму чоловікові принесе десять тисяч рублів, без особливих докорів сумління стає суперником Митрофана, а той є його племінником.
Виховувався Скотинин в тій же ситуації, що і його рідна сестра Простакова, тому виріс таким же неосвіченим, невдячною і честолюбною людиною. Перше, з чого можна визначити грамотність людини — це його мова. Так от мова Тараса наповнена просторечиями і «сільської» лексикою. Він навіть не намагається міняти своє ставлення до людей, його все влаштовує.
Він жорстоко поводиться з селянами, бо вважає себе великим паном, якому все дозволено. Але на ділі без титулу він би нічого з себе не представляв.
Фонвізін показує за допомогою всієї родини Простаковых і Скотинина, наскільки в жалюгідному стані в той час перебувало російське дворянство, як вони були неосвічені, наскільки низькі були у них цілі, і який сліпий гордістю вони володіли. Автор висміює Скотинина навіть однієї його прізвищем. Моє відношення майже до всіх головних героїв і особливо до Скотинину суворо негативне, я б не хотів, щоб такі люди траплялися в моєму житті. Дурні нечеми, не здатні побачити своє справжнє обличчя, щоб зробити щось і зміниться.
Я думаю, що із-за таких людей дворянство як клас і зазнало поразки. Коли люди, які мають всі можливості, щоб утворюватися, цього не роблять, вони караються самою долею за свою тупість, як і сталося з Скотининым. Мені анітрохи не шкода, що кінець у цього твору такий, який він є. Я навіть радий, що такі люди були покарані, вони того заслужили.
Образ і характеристика Скотинина
П’єса Фонвізіна «Недоросль» відома своїми показовими героями, чиї репліки і поведінку з усієї повністю розкривають характер. Одним з таких героїв є Тарас Скотинин, рідний брат пані Простакової.
З перших слів ми легко можемо дізнатися в ньому людини неосвіченого, дозвільного та користолюбного. Як і багатьох інших персонажів комедії, Фонвізін обдарував Скотинина промовистим прізвищем. Образу Скотинина і правда уподібнений тварині, адже все, що його цікавить – це нажива і смачний обід. Найбільше він любить розмірковувати про свиней, на що пан Простаків, сам того не підозрюючи, дотепно зауважує, що «й тут є ж якась схожість».
Жага багатства перемагає в Скотинине навіть любов до сім’ї. Показовий контраст його відносини до племінника Митрофану до і після того, як той посватався до Софії. Спочатку Скотинин, здавалося, душі не чув у хлопчика, захоплюючись тим, як походив на нього його племінник. Але варто було Митрофану стати між ним і його мрією про свинячий царстві, як люблячий дядечко був готовий голими руками його придушити. Зміни зазнала і його ставлення до сестри. Якби не Мілон, встрявший між ними, брат і сестра точно б вбили один одного заради уявної можливості збагатитися.
В добавок до всіх своїх «переваг» Скотинин ще і неймовірно самовпевнений. Він не бачить причини, чому б не міг скласти гідної партії Софії, а навпаки, вважає, що їй дуже пощастить вийти за нього заміж. Він щиро дивується тому, що Стародум цього не розуміє. Він не тільки не соромитися свого невігластва, а навпаки пишається ним, вважаючи, що в його становищі зовсім ні до чого забивати голову марною нісенітницею.
На прикладі Скотинина Фонвізін показує, яким стає людина без належного виховання й освіти. Він не раз підкреслює, що справа не тільки в Скотинине, а в тисячах дворян, які ні словами, ні вчинками не стоять дворянського звання. Власне благополуччя їх хвилює куди більше долі Вітчизни, підпорядкованих їм селян і навіть рідного сім’ї. З допомогою Скотинина, Фонвізін висміює таких дворян, і закликає читачів і глядачів комедії приділяти більше уваги освіті і вихованню в дітях моральності.
Твір про Тараса Скотинина
Комедія «наталка полтавка» була написана в кращих традиціях класицизму з чітким поділом героїв на позитивних і негативних персонажів. Ця п’єса показує нам такі проблеми як неосвіченість і погане виховання на прикладі Митрофанушки, а так само проблеми кріпосницького права, в особі Простакової і Скотинина.
Тарас Скотинин – один з другорядних героїв комедії, брат Простакової. Прізвище цього дворянина говорить сама за себе. Тарас займатися розведенням свиней і живить до них особливі почуття. Він вважає, що свині це єдині істоти, з якими приємно проводити час. Скотинин надає їм найкращі умови і мріє скупити всіх у світі свиней на посаг Софії.
Скотинин не освічена людина, і як свої батьки, вважає читання марною тратою часу. Своєю неосвіченістю він пишатися і гордо говорить про те, що ніколи не думає і жодного разу не тримав у руках книжку. Якщо подивитися на його мову, то ми побачимо, що він складається з «сільської» лексики і просторіччь.
Тарас дуже жорстоко поводиться зі своїми кріпаками. Він може побити, покарати, обдерти до нитки, коли йому це заманеться. Скотинин боязкий і тому ніколи не піде скаржитися на своїх сусідів, які крадуть у нього, а краще відіграється на слугах.
Жадібність – одна з найголовніших риса характеру Скотинина. Він вирішує одружитися на Софії тільки з-за її багатого спадщини. Зовні, за його словами, вона йому не подобається. Так само у Тараса не складаються стосунки з сестрою та племінником, тому що Простакова відмовляється видавати Софію за нього. Він вирішує піти безпосередньо до Стародуму і попросити у нього руку і серце племінниці. Стародум відмовляє йому, а Тарас щиро не розуміє, чому так. З-за своєї самовпевненості він думає, що буде найкращим варіантом для Софії і їй дуже пощастить, якщо він на ній одружитися.
Фонвізін Д. І. на прикладі Скотинина хотів показати типового дворянина 18 століття. Цинічні, не чесні, жорстокі й підлі такі дворяни були в цьому столітті. В кінці п’єси всіх їх чекає покарання за жахливе ставлення до кріпаків. Це гідний кінець твору, адже такі люди не можуть заслуговувати на повагу.
