Служба після війни, або мирний час
Починаючи з 1965 року, у серпні, прийняв на себе командування танкової дивізії, а через два роки, вже в січні, зайняв посаду командира 120-ї дивізії імені ордена Кутузова і Суворова в мотострілкових військах. Військове звання генерал Зайцев Михайло Митрофанович отримав у 1980 р., а через три роки, 22 листопада, був приставлений до звання Героя Радянського Союзу, як і обіцяв йому командир, видаючи орден Червоного Прапора, після того як Зайців отримав поранення.
Афганська критика і нові звання
Після цього було визначено і приставлений до звання Головнокомандувача Південного напрямку, під керуванням якого перебували всі операції в Афганістані, а також завдання припинити конфлікт. На адресу Зайцева після цього пішла критика іншого воєначальника, генерала Родіонова Ігоря Миколайовича: «Зірка Героя Радянського Союзу виблискувала у нього на всіх операціях, і будь-хто розуміє, що керувати 40-ю дивізією прямо в гарячу точку він відправився, щоб отримати ще одну «Зірку» на свої груди. Досі дивуюся, як його взагалі Горбачову змогли рекомендувати як людини, яка взагалі може знайти швидке вирішення конфлікту або зміна ситуації на краще».
Інші ж солдати і воєначальники про Зайцева Михайла Митрофановича, генерала армії, відгукувалися з гордістю, що їм довелося з ним служити, і хоч він, як і будь-яка людина, допускав помилки, він розумів і приймав інші точки зору, навіть від звичайних солдатів, які, здавалося б, нічого не можуть протиставити генералу.
Також його мінусом було велике самолюбство, яке «прямо і сочилося з нього», але хіба можна звинувачувати такої людини, з його заслугами і кількістю нагород, за таку дрібницю, як самолюбство? Адже людина, що пройшов не одну війну, та ще й з таким званням, просто зобов’язаний бути таким, як Михайло Митрофанович.
