Наслідки
За участю СРСР була підписана Ташкентська декларація про припинення вогню. В обох країнах госпропаганда повідомляла про переконливу перемогу. Насправді це фактично була нічия. ВПС Пакистану та Індії понесли значні втрати, хоча достовірних відомостей немає.
У ході бойових дій загинуло близько 3000 індійців і 3800 пакистанців. Країни НАТО ввели ембарго на постачання зброї в ці країни. У підсумку Пакистан почав співпрацювати з Китаєм, а Індія була змушена налагоджувати тісні зв’язки з СРСР.
Війна за незалежність Бангладеш
Новий виток індо-пакистанського конфлікту стався в 1971 році. На цей раз причиною стало втручання Індії в громадянську війну на території Східного Пакистану.
Криза там назріло давно, жителі східної частини країни постійно відчували себе людьми другого сорту, державним був визнаний мова, на якій говорили на заході, після потужного тропічного циклону, жертвами якого стали близько 500 000 осіб, центральні власті почали звинувачувати у бездіяльності та неефективному наданні допомоги. На сході вимагали відставки президента Ях’ї-хана. В кінці 1970 року на парламентських виборах перемогла партія “Ліга свободи”, яка виступала за автономію східного Пакистану.
По конституції “Ліга свободи” могла сформувати уряд, але лідери західного Пакистану були проти призначення Рахмана прем’єр-міністром. В результаті останній оголосив про початок боротьби за незалежність східного Пакистану. Армія почала операцію з придушення бунтівників, Рахмана заарештували. Після цього його брат зачитав по радіо текст декларації незалежності, що проголошував створення Бангладеш. Почалася Громадянська війна.
