В одному селі жив хлопчик Петя. Був він сиротою, жив з бабусею, а коли він був ще менше, була у нього сестричка, та по осені застудилася і не вижила. Петя її і не пам’ятав. Любив хлопчик багато думати, але бабуся докоряла йому: «менше ти думай, життя велика он яка, думати ще встигнеш».
Коли Петя трохи підріс, відправила його бабуся пасти колгоспних корів. Вони були всі знатні, як на підбір. Водити пасти череду належало до річки, біля верболозу. Верби густою стіною стояли вздовж річки, аж темно було, і відбивалися красиво в водної гладі. Петі видали ріжок на випадок небезпеки і попередили не ходити до бобрам, бо вони «хлопці браві», так можуть «хапнути», що «кульгати все життя будеш». Однак Петя любив природу і тварин. Птахи, дерева і навіть бобри звикли до нього і підпускали його до себе близько без страху.
Одного разу Петя побачив на іншому березі річки кудлатого дикого ведмедя. Люди розповідали, що в дрімучому лісі на тому березі живе звір, «дрімучий ведмідь». Хлопчик бачив, як ведмідь хоче переплисти річку, але тільки вмочив лапу у воду, так і передумав. Але час минав, бажання ведмедя не слабшав, і одного разу він зважився. Поплив. Доплив до верб і Петі, до жаху перелякав його. Петро махнув батогом, але це не злякало ведмедя. Але тут за хлопчика заступилися все: і бобри, і сорока, і окунь. Дружно прогнали його на рідний берег.
Візьміть 7-8 пропозицій для читацького щоденника
