Варіант 2
У поемі дія розгортається навколо сімох мужиків, випадково зустрілися на стовпової дорозі. У ході бесіди розгораються дебати на тему: «кому краще за всіх живеться після прийняття реформи щодо скасування кріпосного права в Росії».
Захоплені суперечкою роботяги, пройшли близько тридцяти кілометрів, після трапези вони зареклися, у що б то не стало, довести кожен своє і продовжили шлях щоб зустріти і самим побачити кожного представника панівного класу, а саме: царя, міністра государева, попа, поміщика, вельможного пана зустрів їм на шляху. Так як говоримо про певний героя поеми, то випустимо з уваги інших персонажів і приступимо до розповіді самого Оболта-Оболдуева.
На дорозі їм зустрівся дідич із сусіднього села під ім’ям Оболт. Зав’язалася розмова і на актуальне питання пан почав проникливий і чуттєвий розповідь про свою колишню життя з селянами. Микола Олексійович Некрасов цілком обґрунтовано назвав нашого героя Оболт –Оболдуев. Як ви вже зрозуміли, автор прямо заявляє читачеві про те, що «Телепнем» – не вихований, упертий, добрий.. Смислове навантаження слова найбільш точно передає справжнє ставлення селян до поміщиків на Русі. Викликає інтерес і те, що Некрасов бере дану прізвище з достовірних джерел – книги Володимирській губернії.
Виходячи з цього, починає відтворюватися і сам образ Оболта – Оболдуева в поемі Некрасова «Кому на Русі жити добре». Боярин, на перший погляд здається веселим і добродушним людиною. На це вказує його «румяненькое» особа, «кругленьке» статура, «молодецькі манери» і що він любить посміятися. Поміщик наївно пишається своїм родоводом, що викликає у співрозмовників не більше, ніж усмішку. Сам Оболт – Оболдуев нічого не вміє робити своїми руками без сторонньої допомоги, що підтверджує задум автора при виборі прізвища. Він дуже страждає за минулими часами, адже зараз для нього улюблена полювання з собаками представляється розкішшю. У творі він згадував про дітей і дружині, про пустих гуляннях і про те, як він христосовался з селянами, сприймаючи їх як своїх рідних, приязно розмовляв з мужиками після роботи і невинно очікував подарунки від своїх живих душ, зроблених ручною працею. Оболдуев не обділений і даром поезії виявляється в описі озер, луки, дрімучого лісу, побуту, садиби та його улюбленою полюванням з собаками. Як ми можемо помітити, автор певною мірою представляє його і в трагічному образі.
Водночас Микола Олексійович Некрасов не забуває згадати і зворотний бік життя поміщиків в ті часи. Всі ці розваги оплачувалися селянським не посильною працею. Виходячи з цього, розуміємо, чому семеро мужиків посміхаються на старанний розповідь Оболта. Давайте згадаємо змученого Якима Нагого і «румяненький» поміщик щомиті перестає викликати жалість. Тут же з’являється сатиричний образ збірний.
Некрасов вчить через цей образ, сміючись розлучатися з пережитками минулого, чому і служить сатіріко–гумористична забарвлення голови «Поміщик».
