В оповіданні «Стара Ізергіль», героїня, яка має досить таки складний характер, до цих пір не втрачає надію у високі ідеали. Вона не боїться ні кого засуджувати, і обговорювати, але при цьому бути вдячною героям – борцям. Це тільки може викликати шану герою, який разом зі старою поділяє її переконання.
Письменник зробив стареньку носієм початок розповіді. Чином Ізергіль, письменник хотів показати, першорядність поведінки людей, і їх величезну роль у формуванні їх характерів, і долі. Зовнішність, як і характер Ізергіль, дуже неоднозначна, вона зрозуміла, тільки у віці треба було жити. Тепер уже коли їй багато років, вона вчить життя молодих людей. Що б вони не робили її помилки. Маючи такі великі сили в душі, вона витратила їх взагалі не по справі.
Старій душі ті люди, які розуміють, що вони роблять, які бажають не лише собі, але й іншим щастя, достатку і благополуччя. У багатьох висловлюваннях про долі людей, Ізергіль вважає, що подвиг це гарний вчинок, тільки якщо він робиться на благо людям. Вона переконана, що в житті завжди можна знайти для нього місце. І якщо людина готова до цього подвигу, то він зможе здійснити його за будь-яких обставин. Її світорозуміння і принципи в житті не такі категоричні, як у героїв з її легенд, які більше підходять до реального життя.
Образ жінки в оповіданні здійснює кілька функцій. Перша з них це те, що стара є головною героїнею, яка утворює сюжет оповідання. Які досить таки складно переплетені в сюжетні лінії . Одна пов’язана з сюжетом людей. Друга лінія – обмальовка красивої дівчини Ізергіль сорок – п’ятдесят років тому, третя лінія – легенди про Ларре, і Данко. Природно образ старої пов’язаний з легендарним і реальним світом. Можливо Ізергіль виглядає як відьма з казки. Слід зробити висновок, що всі ці сюжетні лінії об’єднані не тільки образом баби, але й автобіографічного автора.
Цілісність розповіді досягається тим, що автор показує актуальність соціально – філософських проблем для часу, в якому він живе. Його турбують форми соціальної поведінки. Роль жінки в оповіданні не обмежується суддею і рассказчицой. Між своїми розповідями, вона і про своє життя веде оповідання, в підсумку стає особою цікавих пригод. Згадуючи своїх численних чоловіків, баба каже: що головне у неї була любов до людей. Вона любить пісні, свободу красу. Але вона влюблива, як тільки хтось з’являвся на горизонті новий, вона одразу ж забувала про стару любов.
Ізергіль, при своїй мінливості характеру, не втрачала надію у душевних ідеалах, вона вміла зберігати сміливість та вдячність героям – борцям. Ці риси викликають у автобіографічного автора повагу до старої.
