Вперше Тадей Миронович Григор’єв з’являється в оповіданні в образі скромного прохача за свого недбайливого молодшого синочка Антошку перед оповідачем. Вчитель Игнатич намагається пояснити батькові, що синку лукавий і лінивий, що освітою сина необхідно займатися, стежити за його навчанням. Тадей клянеться, що справно виховує сина, тому що рука в нього тяжка.
Незважаючи, на те, що гість має пристойний вигляд старця з костуром, у нього приємний говір і ввічливе звернення до співрозмовника з патріархальним «батюшка», Игнатича щось насторожує. Особа Тадея немов заховано за рясним волосяним чорним покровом: густа борода, пишні баки, навислі брови. В його віці немає ні натяку на сивину. Ця чорнота особи вразила оповідача.
Пізніше Мотря повідає своєму гостеві історію її стосунків з цією людиною. В молодості він до неї, зовсім юною, посватався. Але їх розлучила війна 1914 року. Тадей пропав на фронті, не було від нього звісток 3 роки. Мотря його чекала, а потім з жалю вийшла заміж за його молодшого брата Юхима на Петров день, адже була жнива, матері в їх сім’ї не стало, а потрібні були робочі руки. Через кілька місяців після їхнього весілля повернувся після довгої угорського полону Тадей. Погрожував, що зарубав би обох, якщо б не був Юхим його братом. Він любив Мотрю може за те, чого був позбавлений. Вона чиста і безкорислива душа. А він власник, який завжди боровся на своє. В помсту одружився на жінці, в якої було таке ім’я, все життя бив її і дітей за свою образу. Немов душа його стала чорною, як стало чорним особа.
Головним в його житті стало «добро» – нажите і накопичене майно. Заради цього він переконує Мотрю віддати за життя світлицю, заповідану його рідної дочки Кірі, яку вона, поховавши усіх своїх дітей, випросила на виховання. Коли ламали хату, Тадей перетворюється. Він вкалує несамовито, забувши про всі свої недуги. І ледачий, хитрий молодший синок Антон працює без утоми. Інші сини і зяті такі ж. Крім Кіри, яка виросла під опікою Мотрони. З-за жадібності Тадея, який не хотів платити зайві гроші за перевезення колод, на залізничному переїзді загинули три людини.
Навіть після страшної трагедії Тадей не забуває про господарство, зображуючи перед чиновниками немічного, вбитого горем старого, рятує кинуті не узбіччі залишки світлиці. А адже в нього загинув син і улюблена колись жінка, дочка на межі божевілля, зять під слідством. Він так зайнятий, що не може прийти на поминки. З жахом Игнатич розуміє, як схожі на цього старого господарського інші. Навіть найкраща подруга Мотрі Маша, прибігши повідомити трагічну новину, випрошує собі вязаночку. А то завтра набіжить рідня, нічого вже не дістанеться. І близькі люди починають боротися за убоге майно вже біля труни, «оплакуючи» Мотрю, яку при житті вважали дурепою, тому що мало нажила.
Не випадково, розповідаючи про Фаддее, Мотря дивилася на двері, немов боялась його появи, передчуваючи виконання давньої погрози. І привидівся Игнатичу в отворі дверей вигляд колишнього коханого Мотрони з сокирою, який зумів помститися, ставши винуватцем її загибелі.
Характеристика 2
У творі Солженіцина “Матрьонін двір” присутня безліч цікавих ситуацій і персонажів, зі своїми унікальними образами, які були створені автором для того, щоб передати свою думку і бачення ситуації в цілому. Однак варто уважніше розглянути образ старого Тадея.
Фадей – на момент оповідання твори, літній чоловік, що живе в селі, в якій відбувається сам твір. Волею долі сталося так, що рідні брати Тадея одружився на його коханої Мотрону, після чого Фадей зненавидів їх обох, затамувавши в серці образу на довгі роки. Не зумівши змиритися з тим, Фадей всю свою решту життя продовжив всіляко шкодити парі, не даючи їм спокійного життя, так і довівши свою кохану в могилу. Таким чином, ми бачимо наскільки Фадей злопам’ятна людина, що навіть після такої кількості часу, він все одно не пробачив близьких йому людей, всіляко приносячи їм неприємності, що допомагало йому впоратися з почуттям скривдженості.
За характером ж Фадей також вельми неприємний осіб, яким рухають низинні людські пороки. Він дуже брехливий, корисливий, і злий чоловік, який не погребує навіть найогиднішими методами для досягнення своєї мети, що характеризує його як досить огидну особистість. Він ніяк не може забути те, що його зрадили його близькі люди, тому і намагався зробити все для того, щоб їм стало дуже погано.
Також в його характері присутня риса досить безсердечного чоловіка, якому все одно на оточуючих його людей, і абсолютно все одно, що вони відчувають. Фадей, не замислюючись про почуття Мотрони, завдавав їй моральну біль, не даючи жити спокійно, що і довело її до могили. Це показує, що Фадей досить огидний людина, якого автор зробив таким, щоб у творі був антипод Мотрони, протиставляючий їй свій образ. Саме на цьому контрасті і будується весь твір.
Я вважаю, що Солженіцин саме цю думку хотів донести до читача чином Тадея, так детально описавши його у своєму творі “Матрьонін двір”.
Твір про Тадея
Центральною ідеєю у творі є ідея пригніченість російського народу в тоталітарний період його буття. Через образи персонажів у творі, як і в будь-якому іншому, Солженіцин чудово розкриває цю ідею, підправляючи її подіями, що відбуваються у творі.
Під час розповіді нас знайомлять з персонажами. Ми знайомимося з жителями села, з центральними персонажами в ньому, такими як головна героїня твору – літня жінка, не прийнята своїми сусідами в селі за свою излишнею праведність. Також нас знайомлять з її минулим коханим Фадеєм.
Фадей є повним антиподом головної героїні. Фадей безсовісна людина, яка піклується тільки про себе, і ні про кого більше. Він звик шукати вигоду у всьому, навіть не замислюючись, про оточуючих.
Його поганий характер розкривається з такою ж швидкістю, з якою йде розповідь. Далі ми дізнаємося, що з-за свого кепського характеру, він навіть одружився на іншій жінці, просто для того, щоб помститися своїй колишній коханій, також він намагався відібрати у неї частину її майна, нібито воно було його. Після він почав валити її дім, в якій він прожив разом з Мотрею стільки років.
Навіть після смерті Мотрони, він так і залишився черствим і егоїстичною людиною, особливо не горюючи про долю своєї коханої.
Всі його дії характеризують його як дуже нехорошої людини, завжди мислячого на шкоду своєму оточенню, навіть якщо це оточення його дуже цінує. Він завжди вважав, що всі оточуючі його просто на просто його ненавидять, за те, що він такий, який він є, власне, і з-за чого, він став таким черствим і егоїстичною людиною. В цьому і розкривається весь його образ у творі. Солженіцин намагався показати, наскільки може змінити оточення людини. І через його образ він як би говорить нам, про необхідність добрішими відноситься до будь-яких людей, навіть якщо вони нам не дуже приємні.
Багато вітчизняні письменники намагалися показати життя простих людей в Росії такий, яка вона є, без фальші і обману, однак як би вони не старалися, виходило далеко не у всіх. По справжньому описати російську життя і все, що з неї випливають обставини і факти могли тільки ті, хто зіткнувся з нею у всій її красі, та змогли пройти через це, зі стійкістю і мужністю перенести всі знегоди простого життя, і вибратися з пут обставин.
Одним з таких письменників і був Солженіцин, який написав чудовий твір “Матрьонін двір”.
