Вперше Тадей Миронович Григор’єв з’являється в оповіданні в образі скромного прохача за свого недбайливого молодшого синочка Антошку перед оповідачем. Вчитель Игнатич намагається пояснити батькові, що синку лукавий і лінивий, що освітою сина необхідно займатися, стежити за його навчанням. Тадей клянеться, що справно виховує сина, тому що рука в нього тяжка.
Незважаючи, на те, що гість має пристойний вигляд старця з костуром, у нього приємний говір і ввічливе звернення до співрозмовника з патріархальним «батюшка», Игнатича щось насторожує. Особа Тадея немов заховано за рясним волосяним чорним покровом: густа борода, пишні баки, навислі брови. В його віці немає ні натяку на сивину. Ця чорнота особи вразила оповідача.
Пізніше Мотря повідає своєму гостеві історію її стосунків з цією людиною. В молодості він до неї, зовсім юною, посватався. Але їх розлучила війна 1914 року. Тадей пропав на фронті, не було від нього звісток 3 роки. Мотря його чекала, а потім з жалю вийшла заміж за його молодшого брата Юхима на Петров день, адже була жнива, матері в їх сім’ї не стало, а потрібні були робочі руки. Через кілька місяців після їхнього весілля повернувся після довгої угорського полону Тадей. Погрожував, що зарубав би обох, якщо б не був Юхим його братом. Він любив Мотрю може за те, чого був позбавлений. Вона чиста і безкорислива душа. А він власник, який завжди боровся на своє. В помсту одружився на жінці, в якої було таке ім’я, все життя бив її і дітей за свою образу. Немов душа його стала чорною, як стало чорним особа.
Головним в його житті стало «добро» – нажите і накопичене майно. Заради цього він переконує Мотрю віддати за життя світлицю, заповідану його рідної дочки Кірі, яку вона, поховавши усіх своїх дітей, випросила на виховання. Коли ламали хату, Тадей перетворюється. Він вкалує несамовито, забувши про всі свої недуги. І ледачий, хитрий молодший синок Антон працює без утоми. Інші сини і зяті такі ж. Крім Кіри, яка виросла під опікою Мотрони. З-за жадібності Тадея, який не хотів платити зайві гроші за перевезення колод, на залізничному переїзді загинули три людини.
Навіть після страшної трагедії Тадей не забуває про господарство, зображуючи перед чиновниками немічного, вбитого горем старого, рятує кинуті не узбіччі залишки світлиці. А адже в нього загинув син і улюблена колись жінка, дочка на межі божевілля, зять під слідством. Він так зайнятий, що не може прийти на поминки. З жахом Игнатич розуміє, як схожі на цього старого господарського інші. Навіть найкраща подруга Мотрі Маша, прибігши повідомити трагічну новину, випрошує собі вязаночку. А то завтра набіжить рідня, нічого вже не дістанеться. І близькі люди починають боротися за убоге майно вже біля труни, «оплакуючи» Мотрю, яку при житті вважали дурепою, тому що мало нажила.
Не випадково, розповідаючи про Фаддее, Мотря дивилася на двері, немов боялась його появи, передчуваючи виконання давньої погрози. І привидівся Игнатичу в отворі дверей вигляд колишнього коханого Мотрони з сокирою, який зумів помститися, ставши винуватцем її загибелі.
