Чому не можна квапитися?
Нам з дитинства вселяють: не поспішай, не поспішай. В самому юному віці дитяча квапливість загрожує, в буквальному сенсі, синцями та шишками. Мама просить не поспішати, а дитина не слухається і біжить по дорозі, замість того, щоб йти кроком. Не побачив маленького камінчика, спіткнувся і впав, розбив коліна, роздерла долоні. Це дуже боляче і прикро. А все чому? Тому що маму треба слухатися.
Чим старше ми стаємо, тим сильніше хочеться жити самостійно. Здається що батьки “відстали від життя”. Вони нічого не розуміють, а їхні поради просто смішні. І тільки з роками приходить розуміння того, що мама була права, коли говорила: “Не роби поспішних висновків”.
В інституті нам не подобається викладач. Він занудний, прискіпливо приймає іспити і щедрою рукою відправляє на перездачу. “Поганий викладач” – такий поспішний висновок роблять студенти. Насправді, викладач не поганий. Він любить свій предмет і вважає, що зобов’язаний навчити їй студентів. Від душі намагається, викладаючись на кожній лекції, пояснює цікаво, стежить за новинками своїй галузі. І щиро не розуміє, чому студенти нічого не знають, чому не вивчили.
Або ще приклад. Дві одногрупниці нещодавно подружилися. І одна думає про іншу: “Вона моя подруга, вона хороша. З нею можна поділитися”. Ділиться своїм дівочим, а через деякий час з жахом дізнається, що таємниця відома у групі. Чому це сталося? Тому що, поспішила з висновками про “подружку”. Спілкуватися почали зовсім недавно, не змогла побачити, що це за людина. Надалі буде обережнішим.
Поспішні висновки про людину загрожують такими ситуаціями, як описано вище. І добре, якщо проблема залишиться в статусі “місцевого розливу”. Її можна виправити. Перестати спілкуватися з подібною “подругою” і надалі якщо доведеться зіткнутися з нею в компанії, не говорити про себе зайвого. Або вивчити предмет “шкідливого” професора, щоб отримати заповітний залік.
Але все може бути набагато гірше.
