Націоналізм
Нові держави всіляко шукають приводи висунути вперед свою історичну значимість і силу. Все б нічого, але при цьому доходить до обмеження функціонування нерідних для титульного населення мов, навіть якщо в ряді регіонів країни вони більш традиційні у всіх сенсах.
Вводяться обмеження в правах для людей некоренной національності. Не заборонені, а то і підтримуються політичні рухи і громадські організації, що пропагують націоналізм аж до крайніх форм екстремізму, від якого один крок до фашизму. Частина всього цього – русофобія. Так історично склалося, що на імперському просторі і в Радянському Союзі державотворчим народом були росіяни.
Причому в СРСР просувалися принципи інтернаціоналізму і, хоча де-факто визнавалося лідерство росіян, але завжди підкреслювалося: так, бувають відсталі народи, але це тільки в силу історичних обставин, при належному розвитку та уваги люди всіх націй однакові. На жаль, як реакція на подібні дії ідеї націоналізму мають грунт для розвитку і в Росії.
Розгул русофобії спостерігається і в багатьох країнах колишнього соцтабору. Правда, у багатьох він пов’язаний, швидше, з давнім історичним минулим (у випадку з Польщею). Однак націоналізм в каталізі з територіальною суперечкою привів і до моторошної сербсько-хорватської війни.
