Головний герой Чичиков подорожує по російській глибинці. Сумний сірий пейзаж, погані дороги, відсталість і занедбаність супроводжують його протягом всього шляху.
Дії розгортаються в губернському місті N, куди він прибуває в надії провернути аферу з купівлею мертвих кріпаків. На вечірці у губернатора Чичиков знайомиться з поміщиками Собакевичем і Маниловым. Заручившись запрошеннями від них і інших поміщиків, Чичиков приймає рішення перший візит нанести Манилову.
З перших хвилин перебування в Маниловке ставало зрозуміло, що заманити гостей сюди непросто. Вся обстановка маєтку, будинок, відкритий всім вітрам, двір з ріденькими березами, безглузді клумби свідчать про відсутність хазяйської руки. Все зроблено тяп-ляп, в обстановці видно сліди численних починань, які так і не були завершені. Господар будинку дуже зрадів гостю, на перший погляд він здавався людиною щирим і приємним. Але, у міру спілкування, у ньому виявлялася деяка нудотність, надлишок солодощі. Сам же автор описує його «ні те, ні се». Дружина Манілова повністю влаштовувала і була йому під стать. Жили вони щасливо, віддавалися довгим поцілунків і вели дозвільний спосіб життя, вважаючи за краще ні в що не вникати
Довершують картину розслаблені, добродушні, опухлі від сну селяни. Дворові крадуть по-чорному, обманюють. Нечистоплотні і п’яниці слуги, злодійка ключниця викликають подив гостя. Господарство ведеться як-те саме, безконтрольно і безуспішно. Серед дерев’яних селянських хат не видно ні деревця, ні зелені. Кріпаки живуть спокійно, радісно, господаря свого не бояться. Якщо мужику приходило в голову відправитися пиячити – він з легкістю обманював господаря і отримував дозвіл відлучитися. Але в цілому, селяни – люди хороші, що перебувають в милостивому розташуванні, гідні свого господаря.
Манілов – абсолютно відірваний від реальності людина. Він перебуває в мріях і нездійснених проектах більшу частину життя. Людина нешкідливий, усміхнений, але й непотрібний. Мертві душі поміщиків – нагальна проблема російської дійсності 19 століття, яку розкрив Н.В.Гоголь в своїй поемі. Нікчемність існування, убогий духовний світ, відсутність будь-яких цілей – дорога в глухий кут.
Поема «Мертві душі» вважається головним твором М.В.Гоголя, яке він писав аж до своєї смерті. Події в поемі відбуваються в часи кріпосного права. Автор майстерно описує російську глибинку і зачіпає тему дворянства як основного правлячого класу того часу. Вже в самій назві роману розкривається глибокий зміст твору.
З властивою тонкою іронією Н.В.Гоголь описує персонажі повісті, які один іншого краше. Детально зупиняючись на описах природи, побуту поміщиків, селян автор передає характери героїв, вибудовує їх барвисті психологічні портрети.
