Історія знака
Не можна назвати точну дату появи трикрапки, що означає його безсумнівну старожитність.
Одним з перших випадків вживання цього знака пунктуації можна вважати трактатів Стародавньої Греції. У них три крапки заміняло змістову частину пропозиції, яка і так всім була зрозуміла. Приміром, “Не лізь не в свої справи, а то постраждаєш!” могло бути записане як “Не лізь, а то…”
У Греції і Римі багатокрапки в пропозиціях означали незавершеність думки. Так само знак використовувався в записах на латині.
Квинтилианус, один з стародавніх мислителів, закликав своїх співвітчизників не зловживати трикрапками, оскільки через них пропозиції зливалися в один великий шматок тексту, нікому не зрозумілий. Цей клич викликав багато суперечок: як зрозуміти, де “доречно” використовувати знак, а де він не потрібен? Як правильно використовувати три крапки і що означає його надлишок?
Використовувати крапки в російській літературі стали у вісімнадцятому столітті, з легкої руки Карамзіна. Він запровадив знак як художній прийом для збагачення тексту. У прозі три крапки означало емоційність і незакінченість думки.
Згодом цей знак перейшов у звичайну життя, листи зарясніли трикрапками, що означає: знак прижився і “пішов у народ”.
