Велика Колумбія
Усвідомивши свої помилки, він береться за справу з подвоєною енергією. Болівар розуміє, що його стратегічним прорахунком була відмова від вирішення соціальних проблем та звільнення арабів. Герой нашої статті переконує президента Гаїті Олександра Петиона допомогти повстанцям зброєю, а в 1816 році він висаджується на берег Венесуели.
Укази про скасування рабства і декрет про наділення солдат визвольної армії земельними наділами дозволяє йому значно розширити свою соціальну базу, заручитися підтримкою великої кількості нових прихильників. Зокрема, на бік Болівара переходять льянерос, якими керує їх співвітчизник Хосе Антоніо Паес після смерті Бовеса в 1814 році.
Болівар прагне об’єднати навколо себе всі революційні сили і їх вождів, щоб діяти спільно, але це йому не вдається. Однак голландський негоціант Бріон допомагає йому в 1817 році зайняти Ангостуру, а потім піднімає проти Іспанії всю Гвіану. Всередині революційної армії не все гладко. Болівар наказує заарештувати двох своїх колишніх сподвижників – Марино і Піару, останнього стратять вже в жовтні 17-го року.
Наступної зими на допомогу герою нашої статті прибуває партія солдатів-найманців з Лондона, з яких йому вдається сформувати нову армію. Слідом за успіхами у Венесуелі, вони звільняють у 1819 році Нову Гранаду, в грудні Болівара обирають президентом республіки Колумбія. Таке рішення приймає перший національний конгрес, який збирається в Ангостуре. В історію президент Симон Болівар входить як керівник Великої Колумбії. На цьому етапі до її складу входять Нова Гранада і Венесуела.
У 1822 році колумбійці проганяють іспанців вже з провінції Кіто, яка приєднується до Великої Колумбії. Зараз це самостійна держава Еквадор.
