Кінець влади Османської імперії і Британський мандат
Становище євреїв в ті часи було не самим гнітючим. Вже в середині 19 століття Єрусалим, на землях якого переважало саме єврейське населення, виявився перенаселеним. Саме тому євреї змушені були почати будувати нові квартали поза стін міста, що стало початком зародження Нового міста. Ізраїльський народ відроджував іврит, розвивав сіонізм. Вже в 1914 році чисельність населення наблизилася до позначки в 85 тисяч. У 1917 році, коли на територію країни прийшла армія Британії, настав кінець правлінню Османської імперії, що тривала щонайменше чотири століття. У 1922 році Британія отримала мандат на управління Палестиною лігою Націй. У ньому на міждержавному рівні визнавалася зв’язок євреїв з Палестиною (так тоді називалася країна). Перед Британією стояло завдання створити єврейський національний осередок – Ерец-Ісраель. Це спричинило хвилю повернення репатріантів на батьківщину. З одного боку, такий рух повинно було прискорити відновлення Ізраїлю, з іншого, араби всіляко противилися цьому, вважаючи Палестину тільки своєю землею.
Саме тому в 1937 році Великобританія винесла пропозицію про те, щоб розділити територію країни на дві держави. На одній частині повинні були проживати євреї, на другий – араби. Однак і ця пропозиція викликала бурю обурення серед арабів, які почали відстоювати свою територію вже із застосуванням зброї. Однак незабаром почалася Друга світова війна, яка відсунула всі чвари на другий план. Після страшної і жорстокої катастрофи питання про створення незалежної держави для євреїв постало особливо гостро. Розкидані по всьому світу, вони повинні були розміститися на території своєї держави без страху розправи над собою. Так, 14 травня 1948 року, за планом поділу Палестини, який прийняла Організація Об’єднаних Націй, було офіційно проголошено створення Держави Ізраїль. Першим президентом став Давид Бен-Гуріон.
