Походження
На думку дослідників-лінгвістів, слово походить від спільнослов’янської форми. У старослов’янській воно писалося як «страва», і при цьому іменник мало і чоловічий рід — «блюдъ». Від нього утворилися:
- російське, українське, болгарське – «страва»;
- сербохорватської – «бльудо» і жіночий рід – «бльудо»;
- польське – bluda, також в жіночому роді;
- церковнославянское у множині – «блюды», у родовому відмінку – «блюдъве»;
- верхнелужское і нижнелужское – blido, у значенні «стіл».
В давнину слово старослов’янською мовою було запозичено з готського, де виглядало як biuþs і означало «страву, миска». Подібні слова є:
- у древневерхненемецком – biutta – у значенні «кваша, вулик»;
- у нововерхненемецком – Beute, де позначає видобуток і утворилося від готського дієслова biudan – «пропонувати»;
- у шведському – bjuda – «пропонувати».
З цього ж джерела запозичено і фінське pöytä – «стіл».
Потрібно відзначити, що це одна з найдавніших слів не тільки в російській, але і в ряді індоєвропейських мов. Воно в незмінному вигляді і за назвою, і за написання існує в них з 9-го століття. У старослов’янській мало два варіанти написання та значення.
- Перший з них – «страва» – це «вмістилище» їжі, від якого відбулося іменник «меска», а потім і «миска».
- Другий – «блюды» як страви, страви.
З XIII століття стало одним словом, у якого розрізняють і множина та однина.
