Для Цвєтаєвої, як і для більшості поетів, тема Батьківщини дуже важлива. Звичайно, у кожної творчої людини ця тема висвітлена по-своєму.
Марина Іванівна була дуже сприйнятлива до свого будинку. Батьківщина, кажуть, починається з дитячої. У своїх прозових творах Марина згадує шафа з книгами, звідки вона таємно брала томик Пушкіна і зачитувалася, ще зовсім маленькою. Вона вже відчувала зв’язок з рідним поетичною мовою, культурою.
Рідна Москва, звичайно, теж представлена в її віршах. Наприклад, однойменний вірш показує практично всю історію міста, його гордий «вдача», який викликає у поетеси захоплення. «Будиночки старої Москви» показує оздоблення тих будинків, звичаї господинь – покоління бабусь Марини. І знову у Цвєтаєвої зворушливе замилування старовиною.
Природу Марина теж дуже любила, особливо, прекрасну Тарусу, куди вони їздили на літо родиною. У цьому містечку досі гімном «Півні та гуси…» Цвєтаєвої, яка, між іншим, хотіла бути похованою саме тут. «Приїзд…» в той же містечко сповнений радості і світла. «Осінь в Тарусі», здається, показує лише красу цього краю, безтурботність героїні. В описі використовуються і яскраві картинки, звуки і відчуття – все це малює конкретну картину. І все-таки у фіналі нотка смутку в тому, що всі ті прекрасні дні далекі. І безповоротні. Ось вірш «Курлык» – смішне слово, яке використовувала дівчинка Марина, пізнаючи світ прекрасний навколо.
Любов до Батьківщини (не радянської) перетворюється в ностальгію… Вірш «Генералах…» ідеалізує юнаків минулої епохи, які стали символом благородного «білого» руху. Посвята «Корнілов» передає схвильовану промову генерала, якому поетеса симпатизує, на відміну від її ставлення до Керенскому, до всього тимчасового уряду.
Прекрасний світ перекинувся, Цвєтаєва побачила і біди, болі, страждання. Багато в чому вона звинувачувала більшовиків за нещастя Батьківщини. «Рейки» для Марини Андріївни стали символом догляду за ним всі благородні люди їдуть, рятуються від кривавого заходу країни. І гудок паровоза тут, як удар ножа.
Втім, сама поетеса розуміє красу дикості, бунту, як я відчуваю в її «Дикої волі». Народ вона наш дуже любить. У вірші «Народ» вона хвалить наших людей практично за все. Незважаючи ні на що, Цвєтаєва обожнює нашу країну. У вірш «Сибір» наша країна з її цікавою історією – краще, ніж в казках, пише автор.
Марина Цвєтаєва змушене емігрувала до Європи і, звичайно, сумувала за рідним краєм. У вірші «До сина» вона закликає його (російського по плоті і крові, за характером) повернутися в СРСР, який колись був тієї самої Руссю. Закликає не бути «покидьком» рідної країни. Романтичне ставлення зіграло, по-моєму, погану роль у долі поетеси. Ту країну їй краще було любити на відстані…
Ближче до сорокових років вона з родиною повертається, але втрачає в радянських тюрмах всіх близьких людей. Любов до Батьківщини стала стражданням для Цвєтаєвої.
11 клас
