Розповідь Лєскова «Тупейний художник» датований 19 лютого 1883 року. Це знакова дата, яка має свій підтекст. Справа в тому, що це час, коли був підписаний указ про звільнення кріпаків (19 лютого 1861 року). І в цьому році на 19 лютого збігся день поминання покійних. У тому ж 1883-му розповідь був опублікований вперше. Він побачив світ у художньому журналі, який не був призначений для широкої аудиторії. Але тільки, замаскувавши твір під фахову літературу, його можна було тоді надрукувати.
Ми знаємо чимало історій про талановитих кріпаків селян. Співаків з чудовими голосами, талановиті актори, поети, ремісничі майстри та інші. Про них нам розповідає історія, література і кінематограф. Всі ці люди не могли розвивати свій талант і служили лише втіхою для пана та його гостей. Талановитий кріпак – це річ, якої завжди поспішав похвалитися пан. А якщо цей «предмет» вів себе не так, як потрібно, його вбивали або «забривали» в солдати.
Н.С. Лєсков починає свою розповідь з роздумів про художників. У суспільстві зазвичай так називають живописців, іноді скульпторів. Але тільки відомих і загальноприйнятих. Але ми забуваємо про більш загальному сенсі цього слова, філософському понятті. Художник – це стан душі.
Головного героя книги зараз би назвали перукарем, візажистом або стилістом. Тоді ж його називали цирульником або тупейным художником. За те, що він умів надавати особам особливе, необхідне для обстановки, вираз. Аркадій служив при театрі графа Каменського. І «прибирав» актрис до ролі, створюючи повноцінний образ. Кріпаки актриси і сам Аркаша були маріонетками в руках жорстокого пана. А улюбленими розвагами Кам’янського були театр і фізичні катування селян.
Цю трагічну історію ми дізнаємося з вуст Любові Онисимовны. Яка раніше сама була кріпачкою актрисою графа, а нині няня маленького брата автора. Таким чином, композиція твору – «розповідь у розповіді».
Основна тема книги страждання підневільного людини. Це навіть не «маленькі люди» з повістей Гоголя і романів Достоєвського. Це важка і безпросвітна доля людини, який собі не належить. Любов Онисимовна говорить своєму юному вихованцю: «простої людини жаліти і берегти треба, він завжди страждає». Сама вона від нелегкої долі, яку неможливо виправити почала випивати. Прикладатися і «посмоктувати плакон». Це іменник вибране автором не тільки, щоб показати малоосвіченість героїні. Слово ніби похідне від дієслова «плакати».
Розповідь по темам перегукується і з іншими творами Лєскова. Тема праведничества, несправедливості і горя. Невинні, добрі, прості і добрі люди завжди страждають.
