У романі Пушкіна автор виступає героєм нарівні з іншими. Як правило, у деяких творах ми теж можемо бачити погляд автора та ліричні відступи, однак, у таких варіантах найчастіше пропонується погляд автора як якогось вищого розуму, який об’єктивно оцінює ситуацію і навіть може керувати читацької інтерпретацією подій, вказувати на суть поведінки героїв.
В Євгенії Онєгіні ситуація трохи інша, одного разу автор навіть зустрічає героя, Пушкін вказує на деякі подібності їх духовного стану, хоча також і вказує на відмінності. Таким чином, автор стає рівним героям, він – частина твору зі своїми особливостями. В кінцевому підсумку трохи важко зрозуміти, чи йдеться про Пушкіна або автора Пушкін теж відокремлює від себе і робить просто окремою дійовою особою.
Якщо звернути увагу на деякі деталі, то автор виглядає як володар мудрих поглядів і життєвого досвіду. Цілком можливо, в ньому ми бачимо думки самого Пушкіна.
Іншою цікавою деталлю є діалог з читачем і як би написання роману при читача. Автор у романі описує свої дії сумніви, наприклад, вибір імені героя. Завдяки цьому читач залучається до спілкування з автором і самим романом теж, читач теж стає в якійсь мірі дійовою особою твору, оскільки вступає в діалог з героями, а починає цей діалог автор, який сам звертається до читача і навіть в якійсь мірі запрошує до співтворчості.
Крім цього автор виконує роль своєрідного провідника, який супроводжує кожного читача по сторінках свого роману, дає потрібні роз’яснення, вказує на найбільш значимі деталі. Така функція робить автора нашим другом і надійним товаришем, у компанії якого і народжується творчість. Точніше автор допомагає нам народити власне сприйняття тексту, просуватися по розумінню цього твору.
Фігура автора представляється багатогранною і досить цікавою. Пушкін використовує оригінальний літературний прийом, який для його часу багато в чому є новаторським.
Він вимагає не просто діалогу з читачем, але і захоплюючій інтерактивності, яка чимось нагадує світське спілкування з приятелем, що розповідає історію Онєгіна. З іншого боку персонаж автора допомагає Пушкіну з зручністю висловлювати власну позицію і оригінальним чином моделювати структуру оповіді. У цьому творі, безумовно, два головних героя – Онєгін і сам автор.
Автор у романі Євгеній Онєгін
Пушкін у своєму романі вміло вплітає образ автора для досягнення певних художніх прийомів, багато з яких виглядають новаторськими і створюють унікальну атмосферу роману. Якщо типово для цього жанру літератури читач залишається як би за рамками твору, а письменник постає не більше ніж безликим оповідачем, то в Євгенії Онєгіні автор є своєрідним героєм роману, сполучною ланкою для читача та героїв твору і також провідником для читача.
Суть полягає в діалозі між читачем і автором і запрошенням читача до співтворчості. Автор розповідає про те, як пишеться роман, як би розмірковує вголос про те, як далі писати і включає інші міркування, які створюють невимушену атмосферу. Здавалося б, Пушкін цим домагається тільки розташування читача і особливої атмосфери свого роману, але в дійсності він доповнює жанр в якому працює і створює унікальну структуру, яка раніше не використовувалася подібним чином, наприклад, міркування про те, як пишеться роман, є досить новаторськими.
Крім цього, автор – повноцінний герой твору і цей факт підтверджується деякими біографічними деталями, які пропонує Пушкін читачеві, але, звичайно, Пушкін розповідає не про себе самому, але про автора, який схожий на нього. Таким чином, ми персонализируем автора і розуміємо його як деяку особливу іпостась, яка дію і в романі і при цьому є деміургом, який ніби спустився на землю.
Автор робить роман більш читабельним і більш динамічним. Ми дивимося на Онєгіна очима Пушкіна, а точніше очима автора, а автор є схожим на самого Онєгіна. Вони є людьми з схожим вихованням і манерами, соціальним статусом.
Як пише сам автор про головного героя «добрий мій приятель», тобто вони дійсно є людьми схожих поглядів. Завдяки цьому досягається атмосфера, в якій нам ніби хтось розповідає про свого приятеля. Таке вміле залучення читача до теми виглядає набагато більш вигідно порівняно з типовим безликим оповіданням в інших популярних романах того часу.
Варіант 3
Олександр Сергійович, завершивши роботу над своїм твором, плескаючи в долоні, похвалив себе. Поет прекрасно усвідомлював, що створив шедевр. Роман «Євгеній Онєгін» був легким і витонченим за змістом. Робота над цією працею тривала не один рік. Автор пережив загибель і втрату близьких друзів, гіркота розчарувань, і вигнання. Може тому роман був так доріг поетові.
Часом нам здається, що головним персонажем тут є далеко не Онєгін, а сам Пушкін. Він присутній всюди: і на балу, і на виставі в театрі. Він глузливо спостерігає за Євгеном в сільській обстановці, і в бедноватых віталень дворян, і в саду, де так і залишилася сидіти на лавці Тетяна після розмови з Євгеном.
Персонажі твору знаходяться в оточенні приятелів автора: то промчить Чаадаєв, або грізно подивиться Вяземський. А в неопублікованої 10-й главі промайне тінь Якушкіна. І всюди з-за спин виднілася посмішка Олександра Сергійовича.
Численні ліричні відступи показують нам образ автора. Вивчивши роман уважно, можна помітити ,що тут головних героїв два -Онєгін і сам автор, який також, як і його персонаж, втомившись від метушні, в душі зневажає людей світського суспільства. Він віддається спогадам про безтурботних і веселих юнацьких роках. Говорячи про освіченості Онєгіна, Пушкін, насамперед, говорив про себе. Головний персонаж і автор мали схожість практично у всьому. У них У обох вихованням займався гувернер французької національності. Їх оточували спільні друзі.
Однак автор робить деякі відмінності від Онєгіна. Так, наприклад, якщо Онєгіну складно давалися заняття по створенню віршів, то Пушкін займався поезією серйозно. Євгену чужа природа, автор ж, навпаки, сповнений мрій про тихому куточку в містечку, оточеному природними красотами.
До театру ж у них теж різне ставлення. Якщо Онєгіну там було нудно, і він навіть не дивився на сцену, то Олександр Сергійович, перебуваючи в засланні, тільки й мріяв, щоб подивитися нову п’єсу. Той світ, де живуть Євген і автор-це світські бали і звані прийоми, це суспільство осіб, з якими важко зав’язати знайомство. Поет жорстко критикує вищий світ Петербурга за його неприродність і відсутність серйозних інтересів.
Автору жити важче, ніж Онєгіну. Якщо той був розчарований у всіх проявах життя, то Пушкін, перебуваючи у вигнанні, мучився відсутністю свободи. У нього були друзі, інтереси, але він не міг повністю реалізувати, тому що був, підданий стеження влади. Наприкінці твору автор робить звернення до тих, до кого відчував гарячі почуття, будучи юнаком, і кому залишився, серцево вірний. І якими б різними вони не були, Пушкіна і його героя об’єднує спільна думка-переживання за те, що відбувається в Росії.
