Кілька днів тому, ввечері, я повертався додому. Було не дуже пізно, але вже стемніло, на вулицях засвітилися ліхтарі. Я йшов по тому ж шляху, по якому ходжу додому кожен день, тому не очікував побачити для себе щось нове. Прямо в моєму будинку, в якому я живу все своє життя, відкрився ресторан. Я помітив його за дуже яскравою вивіскою, навколо кафетерію не було більше світла, тому вивіска там була єдина. Я був вражений.
Я згадав, як ходив повз цього місця кожен день і не звертав на нього уваги, тому що, скільки я себе пам’ятаю, на тому місці велися будівельні роботи, вони тривали так довго, що вже всі-всі, хто часто ходив повз, перестали звертати увагу. І тут раптом таке. Мені дуже захотілося туди зайти, я пошукав які-небудь гроші, в надії, що ще не встиг витратити все і знайшов пару купюр. Коли я відчинив вхідні двері, відчув солодкий, теплий запах випічки упереміш з гірким запахом кави.
Я підбіг до вітрини, чого там тільки не було. Дуже захотілося купити собі каву, батьки не дозволяють поки що мені його пити, кажуть, що це напій не для мене, але все-таки не став порушувати правило і купив собі какао з молоком. Там стільки всього було смачного, що у мене очі розбіглися, здається, я простояв там дуже довго. Вибрав велику суфле. Коли я їв, було дуже смачно, але більше задоволення я отримував від своєї власної самостійності, я ще жодного разу не ходив до кафе сам. Перед тим як вийти, я вирішив купити ще пару цукерок з желе, їх загорнули в красиву, паперову упаковку, а я поклав їх в сумку і побіг додому. Коли ж я прийшов додому, мама першим ділом сказала, щоб я мив руки і сідав за стіл їсти. А я вже не хотів, але довелось. З великим трудом я запхав у себе перше і друге, і коли я зібрався вже розслабитися, мама поставила на стіл чай і тарілочку з таким же суфле, яке я їв тільки що.
Живіт ніби злякався і став нити. Я попросив маму залишити десерт на потім, вона була дуже здивована. Пізніше ми разом з’їли суфле і мої цукерки. Ось така історія трапилася зі мною.
4 клас з російської мови
