Варіант 4
Коли бачиш зиму, то спостерігаєш різні відтінки синяви. Лазур – навіть більш оптимальне слово для опису. Цей колір по назві натякає на мінерал лазурит, але по асоціаціям пов’язаний з якимось простором і неосяжним.
Приміром, нерідко говорять про блакитному просторі моря. У своїй картині Грабар пише лазурне лютневе небо, яке відображається в снігах. Між небом і землею стоять дерева, які переливаються різними барвами самоцвітів і схожі на якийсь лютневе скарб, який хотів Грабар відобразити у власній картині і як би поділитися з глядачами, мовляв: «подивіться, які дивовижні миті, подивіться, як природа пише красу».
Насправді така думка простежується в цій картині, тут художник виступає тільки провідником краси, створеної природою. Він просто розповідає глядача, але не придумує нічого від себе, навіть навпаки, Грабар намагається найбільш чисто, але при цьому досить яскраво передати неймовірність всього цього феномену. Коли дивишся на Лютневу лазур, занурюєшся в картину, починаєш прагне охопити поглядом усі ці неосяжні простори.
Хоча перспектива картини закрита лісом і як такий простір тут не видно, насправді відчуття виникає, адже Грабар навіть самою назвою натякає на цю всеосяжність. Коли ми дивимося на картину, то знаємо, як блакитне небо простягається над усіма руськими лісами, як воно відображається у снігових полях, як холодом пронизаний повітря, як іскряться сніжинки, як цветасты дерева, як красивий цей простір. Саме краса є тут основним чинником.
Насправді Грабар, описуючи конкретний феномен, пише красу природи. У цьому завдання художника – поширити і встановити красу в світі. У цій картині Грабар зі своїм завданням впорався.
Це твір зазвичай пишуть в 4 класі і 5 класі. вправа 358
