Лісистий берег
Ісаак Ілліч Левітан – відомий російський художник – реаліст. Більшість його праць написані в подорожі по Росії.
В одному з таких подорожей, Левітан зупинився у Володимирській області. Вийшовши на прогулянку просторами даної місцевості його, зацікавила річка Пекша, підійшовши ближче, він побачив незвичайної краси берег, який поріс лісом. Так в 19 столітті була створена картина «Лісистий берег».
Коли дивишся на цю картину, то відчувається двояке почуття. Почуття легкості від природи, але в той же момент почуття тривоги. Художник зобразив все до найдрібніших деталей. Якщо довго вдивлятися в картину, то здається, що ліс живий і чути тихій шурхіт листя.
У верхній частині картини зображено вечірнє небо. Воно темно-синє, а над верхівками дерев видніється червона розмита пляма. Це захід сонця. День підходить до кінця.
Далі ми бачимо густий ялиновий ліс. Дерева дуже великі і зелені. Вони тягнуться високо в небо. Їхні стовпи рівні. Художник передав красивий темно-зелений колір дерев, який наповнений життєвою енергією.
Ці дерева ростуть на високому березі. На землі росте яскраво-зелена трава. І стоять старі сухі пні. Давно хтось спиляв їли.
Бачимо високий обрив. Це вже не чорнозем, а швидше за все глинистий шар землі з піском. Можливо, раніше на цьому місці був пісочний кар’єр або люди добували глину. Саме цей момент притягує до себе велику увагу. Колір, який використав художник для передачі обриву, суттєво вирізняється на загальному тлі картини.
В кінці картини, на обриві зростає молодняк дерев. Вони своїми молодими, але вже сильними корінням утримують обрив від зсувів під час дощу. Так само не дають річки розмити цей берег.
Трохи нижче художник зобразив річку, яка тягнеться через всю картину. Вода – як дзеркало, відображає в собі прекрасний ліс. Художник зобразив її в синьому кольорі, а відображення дерев зеленим.
Ісаак Ілліч Левітан любив зображувати природу, але в той же час просив людей не калічити її. Як видно з картини в цьому місці природа вже постраждала від людських рук. Тому художник намагався зафіксувати на полотні всю красу російської природи.
Твір 2
Левітан. Хто з нас хоча б раз у житті не чув це прізвище? Видатний російський живописець-реаліст вибирав для написання своїх полотен особливо запам’ятовуються пейзажі. “Лісистий берег” – один з таких.
Картина була написана майстром в кінці 19 століття на річці Пекше у Володимирській області. Багато таких по всій Росії? Багато, але кожна з них неповторна.
Сюжет картини і простий і складний одночасно. Художник зображує сутінковий стан у природі. Завмерло все в очікуванні ночі – затихла життя в лісі, ні одне деревце не колишеться вітром, річка, здається, сповільнила свій біг – гладка і прозора її вода, наче дзеркало, відбиває склонившийся ліс, крутий берег, небесну синь. Але чи настільки идилличное стан?
Дивлячись на картину, не відчуваєш умиротворення не дивлячись на зовнішній спокій всього навколо. Зазвичай при вигляді води або мальовничої природи, людина прагне розчинитися в цій гармонії, вода і зовсім змушує думати про щось філософському нескінченно. Тут же, хочеться поспішно піти…Смуток і нестерпна туга охоплює глядача. Досягається це стан допомогою використання надмірно насичених глибоких фарб – поступово сгущающегося синього неба, темно-смарагдового лісу, непрохідного, густого і аж ніяк не вабливого. І річка вторить їм – її непередбачуване спокій змушує бути обережним – раптом норовить статися щось непередбачуване? Гнітюче стан викликає не тільки насичена колірна гамма.
То там, то тут уздовж берега стирчать висохлі сірі пні, на місці яких колись красувалися молоді дерева, схожий на штучний піщаний кар’єр лівий берег річки – все це справа рук людини, що знайшла застосування кожній частинці, що колись жила і дихала. Втручання техніки і людської руки в природу внесло свої корективи – в ній немає тієї радості і життя. Навіть русло річки, її форма, ніби ховається від небажаного втручання, вона “благає” про збереження природного стану всього навколо.
Відчувається нестерпна туга майстра з минулої краси і молодості природи. Звідси і велике його бажання закарбувати, зберегти, поки ще не пізно те, що залишилося недоторканим…
