Третій варіант твору опису картини
Переді мною картина великого російського живописця В. Левітана «Весна. Велика вода». Повна чарівності і привабливості вона наводить на ліричні роздуми про наближення теплі, непостійності і неприборканих стихії.
На полотні зображений весняний пейзаж. Природа ніби дихає першими по-справжньому теплими днями, немов тільки що прокинулась від зимового скував її на довгі дні міцного сну. Розкинулося широко сезонне водопілля залило маленьку лісову гущавину, ще не одевшуюся в зелені яскраві вбрання.
На передньому плані у утворився бережка самотньо притулилась човник – єдиний засіб пересування сільського люду.
Від землі, прописаної коричневими і помаранчевими тонами, віє прохолодою. Весняне сонце ще не нагріло її поверхня своїми променями.
Вода – кришталева чиста, немов гладь дзеркала відображає безкрає синє небо, злегка подернувшееся пеленою хмар, що передвіщала негоду. Але, незважаючи на це, несміливі промінчики сонця, пробиваючись через щільні хмари, все ж відіграють нестрункими відблисками на водній гладі. Нестрункі обриси молодих берізок і осик у воді візуально робить їх вище, граючи з їх відображеннях у магічну гру задзеркалля. Їх хиткі тіні, немов соромливо танцюють танець. Дерева наче полонені серед води, вони виглядають безглуздо, але тим не менш на своєму прекрасно.
Могутній стовбур клена розкинув віти, немов богатир, він височіє над слабкими, викривленими березами, напевно не в перший раз переживає він весняний паводок.
Трохи далі розташувалася вічнозелена ялина, розкинувши свої волохаті лапи.
На задньому плані, далеко, можна розгледіти кілька будиночків захоплених повінню. Вони зовсім самотні, залишені до відходу води, тільки і видно їх чорні сумні даху. Праворуч від них гостре око відшукає ще пару будинків, яких оминула нещастя. Вони розташовані на пагорбі і вбереглися від свавільної весняної витівки природи.
Тиша стоїть колом, не видно людини. Здається, тільки легкий вітерець порушує спокій, своїм лагідним подувом граючи з гілками дерев.
На цьому полотні російська природа – вся її сила, краса і велич вимальовуються в простому, але яскравому пейзажі. Переливаючись десятками відтінків різних фарб, чарівниця-весна, пробудивши від сну все живе, прагне розкрити свої теплі обійми.
Відчувається велика трепетна любов, відданість та співчуття художника російської природи своєму творінні.
