На цій картині Ісаака Левітана перед нами постає просіка в лісі, а точніше, лісова стежка. Ліс – осінній, небо похмуре. Природа готується до зими, десь на стежці навіть є невеликі шматочки снігу, який, імовірно, з’явився відносно недавно, але підтанув і в основному зійшов.
Цікавим є назва «Осінь. Мисливець». Першою частиною є саме період року, а другий – вказівка на головного героя. Тим не менш, цей герой насправді зовсім не головний на картині, а вторинний також як і в назві.
Основною дійовою особою тут, безумовно, є осінь, яка повністю охопила ліс. Мисливець тільки втрачається в цій величезній природі у всьому осінньому ландшафті. Навіть його постать зображується якийсь невеликий, хоча по зображенню зрозуміло – берізки по обидва боки стежки є зовсім не високими, цей молодий ліс.
Людина тут самотній і малий як в океані, його фігура є незначною, і цей факт підкреслює Левітан. Його цікавить становище людини, яке є тільки частиною неосяжного світу, але явно не самим основним.
По фігурі мисливця не зовсім зрозуміло чи він обернувся подивитися, куди побіг вірний пес, чи то навпаки, він йде в бік художника і дивиться, як песик шукає якусь дичину.
Мені ця картина здається ніж-то символічною і своєрідною метафорою людського існування в цьому світі. Дорога-стежка, взагалі, є в російській культурі одним з ключових символів і завжди вказувала на метафору людського існування.
На цій дорозі стоїть самотня людина, невідомо звідки він прийшов і куди йде. На картині зображується стрімка перспектива, яка йде кудись вдалину і також невідомо, де починається ця стежка. Собака може вказувати на приручену природу.
Дійсно, людина приручила для себе деякі природні феномени і тварин, але він як і раніше самотній у цьому світі і йому потрібно рухатися з цього величезного світу з нізвідки в нікуди. Цей похмурий факт підкреслює і похмура колористика самої картини, яка виконана в суворих осінніх тонах.
