Коли дивишся на картину К. Ф. Юона «Зимове сонце» відразу згадується тихий сонячний і морозний грудневий деньок. Настрій картини світле і радісне. Фарби строкаті і яскраві. Пейзаж сповнений спокою і всі деталі злиті в єдине ціле.
На передньому плані зображений сніг, з розташованими на ньому довгими тінями дерев. Сонячні промені, відбиваючись від сніжної поверхні, спрямовані прямо на глядача. Їх золотистий колір змагається тут з темно-синім відтінком тіні. Два чорних куща, що стирчать із заметів, не порушують сніжне безмовність, лише вносячи різноманітність до колірні відтінки.
У центрі картини зображено сяюче жовте сонце. Інші деталі зображені так, що підштовхують дивиться на картину саме до зображення сонця. З одного боку в центрі картини зображений темно-зелений ялиновий ліс, сонце не може пробитися крізь ялинові гілки і тут владарює тінь. До іншого краю картини ялинник змінюється березовим гаєм, де під променями призахідного сонця селянин збирає хмиз і кладе його на воза, в яку запряжена самотня конячка. І кінь з возом і людина збирає хмиз схилили свої голови у напрямку до сонця, наче славлячи його.
На дальньому плані видніється безкрає поле, вкрите снігом, блискучим в сонячних променях. Над полем яскраво-блакитне небо, по якому як маленькі білі баранці рухаються нечисленні хмари. Здається, що скоро спалахнули перші зірки.
На цій картині К. Ф. Юон зобразив красу зимових сонячних днів в центральній Росії. Йому вдалося зберегти відчуття легкості і свіжості зимового вечора, осяяного трохи теплими променями яскравого сонця.
