Коли дивишся на картину К. Ф. Юона «Зимове сонце» відразу згадується тихий сонячний і морозний грудневий деньок. Настрій картини світле і радісне. Фарби строкаті і яскраві. Пейзаж сповнений спокою і всі деталі злиті в єдине ціле.
На передньому плані зображений сніг, з розташованими на ньому довгими тінями дерев. Сонячні промені, відбиваючись від сніжної поверхні, спрямовані прямо на глядача. Їх золотистий колір змагається тут з темно-синім відтінком тіні. Два чорних куща, що стирчать із заметів, не порушують сніжне безмовність, лише вносячи різноманітність до колірні відтінки.
У центрі картини зображено сяюче жовте сонце. Інші деталі зображені так, що підштовхують дивиться на картину саме до зображення сонця. З одного боку в центрі картини зображений темно-зелений ялиновий ліс, сонце не може пробитися крізь ялинові гілки і тут владарює тінь. До іншого краю картини ялинник змінюється березовим гаєм, де під променями призахідного сонця селянин збирає хмиз і кладе його на воза, в яку запряжена самотня конячка. І кінь з возом і людина збирає хмиз схилили свої голови у напрямку до сонця, наче славлячи його.
На дальньому плані видніється безкрає поле, вкрите снігом, блискучим в сонячних променях. Над полем яскраво-блакитне небо, по якому як маленькі білі баранці рухаються нечисленні хмари. Здається, що скоро спалахнули перші зірки.
На цій картині К. Ф. Юон зобразив красу зимових сонячних днів в центральній Росії. Йому вдалося зберегти відчуття легкості і свіжості зимового вечора, осяяного трохи теплими променями яскравого сонця.
Твір-опис за картиною Зимове сонце Юона
Юон просто чарівник пензля і фарб, він дуже мальовничо і натурально завжди передає свої любов і замилування природою рідного краю.
«Зимове сонце» було написано в 1916 році. Вся картина – це суцільний гарний краєвид. Низ картини покритий снігом, на який падає тінь навколишньої природи, верх картини показують, як за верхівками дерев пробиваються промені зимового сонця, а на прекрасному блакитному небі пробиваються м’які хмари.
Пухнасті сосни на цьому полотні, ніби ділять картину по горизонталі. Сосни і ялини розташувалися у всю ширину і висоту картини. Гілки сосен покриті насичено темно-зеленими голками, вічнозеленими голками.
Але у всьому достатку хвойних дерев можна побачити і високі голі дерева, що нагадують берези. Саме із-за відсутності на цих деревах листя можна побачити яскраві промені сонця, які рівно лягають на поверхню виблискуючого зимового снігу. Дивлячись, як розливається сонце, навіть і подумати не можна, що на картині холодне і морозний час року, сковуюче все в окрузі в морозні кайдани…
У правій частині полотна ледве помітно зображена інша сцена. Стоїть візок з кіньми, які загрузли в снігу, а поруч чоловічок збирає хмиз, мабуть для своєї печі.
Саме ж сонце на полотні немов сплутується з білизною хмар і малює протяжні тіні лісу, але при всьому цьому здається, що ось-ось запалиться перша зірка.
Костянтин Федорович в даному полотні вилив всю свою любов до рідного краю та його природи. Він показав нам, наскільки прекрасна і величава, може бути зимова природа. Спрямовуючи свій погляд на картину, можна відчути хрускіт зимового срібла під ногами, легку морозность і промені ласкавого сонця на власних щоках. Можна відчути всю тиша і благодать зимового лісу, облитого яскравим сонячним світлом.
Дивлячись на дане полотно виникає відчуття того, що все найкраще попереду, воно дарує надію.
4 клас, 6 клас
