Природа і людина, на мій погляд, це два поняття невіддільні одне від одного. Ми всі є частиною великого світу: дивного, чаруючого, наповненого життям. Кожен не раз помічав, як настрій змінюється у відповідності із змінами в природі.
Восени, коли за вікном йде дощ, так приємно буває посумувати. А навесні, коли теплі промені сонця пробиваються вранці на горизонті, саме по собі звідкись приходить гарний настрій, бажання радіти кожному новому листком, що розпустилася вночі на кущі бузку, що росте біля вікна. Навколишній світ надає незриме вплив на наше ставлення до життя, на настрій. Перший сніг і жовті осінні крони дерев, зелена трава крізь хиткий асфальт, птахи, що поспішають з півдня додому, все це кожен раз по-новому змушує захоплюватися силою і чудесами природи.
Питання впливу природи на людину дуже часто звучить в художній літературі. Багато поети і письменники проводять тонку паралель між душевним станом героїв і станом природи. Так у повісті А. В. Купріна «Олеся» природа є фоном подій, що відбуваються з головними героями. У міру просування сюжету до розв’язки можна простежити зміни в навколишньому світі: спочатку природа спокійна, весна радує пробудженням життя від зимового сну, але чим ближче до кінця підходить оповідання, тим сильніше стає занепокоєння навколишнього середовища полісся. У фіналі повісті піднімається буря, що збігається з душевними стражданнями героїні. Таким чином, письменник прагне підкреслити, зробити більш явними почуття дівчини, вимушений залишити коханої людини.
Природа і людина тісно пов’язана між собою незримою ниткою. Перебуваючи в гармонії з навколишнім світом, людина перебуває в гармонії і з собою. Природа кожен день дарує радість життя, зачаровує своєю красою. Іноді, також як і в творах письменників, вона стає тлом нашого настрою. Головне пам’ятати, що у природи немає поганої погоди, і навчиться самотнього радувати як теплому променю сонця, так і мрячному сірого дощу.
