Внутрішня і зовнішня політика перших Романових

Внутрішня політика

Царювання перших Романових почалося відразу після Смутного часу, тому під час правління Михайла Федоровича (1613 – 1645) довелося дуже багато чого виправляти і відновлювати. Зокрема, було приведено в норму сільське господарство. Крім того молодому лідеру потрібно було продемонструвати людям свою силу, набратися досвіду і заслужити повагу.

Головним завданням при цьому було об’єднати розрізнене після важких подій суспільство, для чого проводилися часті зібрання Боярської думи і Земських соборів. Після того, як династія добре зміцнилася в своїх позиціях, потреба в Земських соборах практично відпала. Останній собор відбувся під час правління Олексія Михайловича (1645 – 1676) у 1953 році.

Внутрішня політика царя Олексія носила неоднозначний характер. Намагаючись зберегти усталені традиції, він у той же час запозичив західні досягнення. Таким чином, цар почав підтримувати реформаторську діяльність в особі патріарха Никона, Ртищева й інших діячів. Завдяки проникненню іноземного елемента, в країні відбувається так зване «обмирщення» – світський початок спостерігається в мистецтві, журналістиці, освітній сфері.

У 1649 році був розроблений і прийнятий найважливіший кодифікаційний акт – Соборне уложення, що містить більш законодавчих норм, і об’єднало безліч прийнятих до цього різних указів і постанов. Монархія все ще залишалася станово-представницької, однак влада правителя значно зросла. Царя знаходив підтримку у Боярської думи, в особливості спираючись на Ближню думу. Також Олексієм Михайловичем був введений спеціальний карально-наглядовий орган – Наказ таємних справ і судовий орган, названий Расправной палати. Крім того, було прийнято ще безліч наказів, відповідних різним галузям.

Найважливішим нововведенням того часу вважається церковна реформа, яку задумав і виконав патріарх Никон. Головна ідея перетворень полягала в уніфікації церковної служби.

Дивіться також:  Історія міста Санкт-Петербург коротко

Зовнішня політика

У цьому напрямку також превалює прозахідний протягом і триває до 80-х років VII століття. За цей час відбувається кілька важливих військових конфліктів, зокрема з Польщею за українські, білоруські та російські території.

40-е роки ознаменувала собою боротьба за визволення України від польського панування. Рух очолив Богдан Хмельницький. Однак своїх сил їм було недостатньо, тоді український народ звернувся за допомогою до Росії. За результатами Земського собору було прийнято рішення підтримати Україну в національно-визвольній боротьбі, а також приєднати частину українських земель до Росії. Були зроблені військові дії проти Польщі, за підсумками яких було укладено Андрусівське перемир’я. Таким чином, до російської території відійшла Лівобережна Україна та Київ.

Починаючи з 80-их років, в основі зовнішньої політики Романових лежить південний напрямок. З метою захистити свої кордони, Росія здійснює кримські походи під проводом Ст. Ст. Голіцина, а також Азовські походи за доступ до Чорного моря. Східний напрямок стало другою найважливішою віхою в історії країни під час правління Романових. Завдяки приєднанню сибірських і далекосхідних територій земель, Росія змогла вийти в Тихий океан.

Було відкрито протоку між Азією та Північною Америкою, отриманий доступ до Охотському морю, побудовано безліч опорних фортець для майбутнього дослідження і освоєння східних земель. Приєднання Сибіру дало великий приріст ресурсів для всієї країни, а також позитивно позначилося на життя корінних сибіряків.

Коротко