Емпіричний факт і його вляиние на науку. Структура, форми, осмислення і зворотний вплив

Наука в стародавні часи тільки зароджувалася. І часто нею займалися одинаки, які, до того ж, більшою мірою були філософами. Але з виникненням наукового методу справа істотно просунулася. І в цьому чималу роль грає емпіричний факт.

Вступна інформація

Щоб теоретично оволодіти об’єктом, одного дослідження недостатньо. На практиці потрібні ще й засоби, що дозволяють осягнути його в певних формах. В їх ролі виступають факти, ідеї, проблеми, здогадки, гіпотези і теорії. Причому остання займається не лише опис, але й пояснення вже виявлених моментів, а завдяки своїй евристичної функції може передбачати раніше невідому інформацію. Слід відзначити, що емпіричний факт виступає відправною точкою для пояснення і розкриття сутності спостережуваного явища. При цьому жодна наукова теорія не може замінити собою цю вихідну форму пізнання. Адже вони завжди «надбудовуються» над певними фактами. Без них неможливо оформлення проблеми, висунення ідей, здогадок, формування гіпотез і теорій.

Що являє собою емпіричний рівень пізнання?

Наукові факти відрізняються від того, що в це поняття вкладає пересічний обиватель. Адже що вони собою являють? Факт для багатьох – це явища, речі і події. Ними вважаються наші відчуття, сприйняття об’єктів, їх властивості. Тобто самі речі є фактами, так само як і знання про них. А це вже є подвоєнням номенклатури понять.

Якби науковий емпіричний факт був точною копією реально існуючого положення, то один його існування було б зайвим. Але ж інтерес представляють певні гносеологічні та логічні висновки, одержувані з чогось. Також не можна трактувати факт як істину, адже при такому підході елімінується його істотна складова (а саме – онтологічна суть) і втрачається зв’язок з реальністю. При цьому, якщо факти розглядати виключно як гносеологічний феномен, то вони не можуть виконувати найважливішу покладену на них функцію – служити в якості емпіричної основи у справі висування гіпотез і створення теорій.

І що робити в такому випадку?

Давайте на час дистанціюємося від численних дефініцій і зупинимося на специфічних ознаках. Наукові знання набувають властивість фактичності у тих випадках, коли вони:

  1. Є достовірними.
  2. Служать вихідним моментом у постановці та вирішенні наукової проблеми.

Всі інші властивості є похідними від перерахованих двох. Виходячи з цього, слід зазначити, що форма емпіричного пізнання – це факт, який є обґрунтованим, доведеним та незаперечним. При цьому він будується на принципі об’єктивності (під цим мається на увазі адекватне опис і пояснення суті досліджуваного явища). Завдяки цьому про факти говорять як про вперту речі, яку слід визнавати незалежно від того, подобаються вони чи ні.

Дивіться також:  Просодика - це що таке?

Як їх отримати?

Об’єктивна природа фактів закладається в процедурах їх отримання (спостереження та експеримент). При цьому необхідно враховувати суб’єктивні моменти, пов’язані з випадковими завадами та помилками дослідника, що призводить до спотворення досліджуваних явищ. Як вирішується ця проблема? Для цього необхідно визначити сталий зміст отриманих в рамках спостереження й експерименту даних, а також дати їм теоретичне пояснення.

Але тут існує ряд складнощів. Наприклад, в соціальних науках визначити об’єктивну природу факту значно складніше, ніж у точних. Тут можна привести слова Дільтея: «Природу ми пояснюємо, душевну життя розуміємо». Незважаючи на труднощі, що виникають, слід зазначити, що вони не обмежуються виключно соціально-гуманітарною сферою. Суб’єкт-об’єктні зв’язки характерні не тільки для взаємин між людьми, але і при роботі з природою. Можна навести таке твердження з фізики: «Ніяке квантове явище не може розглядатися таким, поки воно не є реєстрованими (спостережуваних)».

Кілька слів про принцип об’єктивності

Часто можна зустріти його отожествление з общезначимостью і интерсубъективностью знання. Такий підхід регулярно зустрічає різку критику. Базується вона на твердженні, що спільність знань є похідною від його об’єктивного характеру. Це далеко не всі проблеми, які ставить перед науковим співтовариством емпіричний факт — сприйняте і зрозуміле явище. Прийняття даного факту як вихідної форми пізнання змушує розглядати його як єдність безпосереднього і опосередкованого. Тобто початки наукової теорії та зумовленого попереднім ходом науки її розвитку.

З цього випливає, що природа факту є амбівалентною. Як це виглядає насправді? З одного боку, факт виступає в ролі чогось простого (спостерігається стає теорії), нічим не опосередкованого. Його можна розглядати як абстрактний і односторонній момент цілого, елемент змістовної системи. При цьому його значення визначається характером досліджуваного об’єкта.

З іншого боку, факт завжди опосередкований, адже він не може існувати поза певної системи знання, в рамках якої він виникає і доводиться. Тобто так, що вони існують у чистому вигляді, просто бути не може. Завжди є певна зв’язок з теоретичними побудовами. Таке становище зумовлено наступності характером науки. Як приклад подібних теоретичних конструктивів можна навести: «точка», «ідеальний газ», «сила», «коло».

Дивіться також:  Сузіря Стріла: опис, де знаходиться, умови спостереження, зірки і легенди

Формування факту

Опосередкованість обумовлена не лише тією теорією, в рамках якої він існує, але і безліччю інших прикордонних розробок. По мірі просування, розробки, деталізації і обґрунтування, факт набуває вигляду багатошарової структури. Він багато разів оцінюється, інтерпретується, отримує нові смисли і формулювання. В результаті цього процесу вчені отримують все більш повне розуміння факту. Тобто це не просто явище реальності, а співвідношення з науковим контекстом обсягу даних.

Узагальнення емпіричних фактів

Отже, нами вже розглянуто досить багато інформації. Давайте спробуємо сформулювати прийнятне визначення. Емпіричний факт – це явище соціальної або природної дійсності, яке стало предметом наукового пізнання і одержало задовільне пояснення. З цього випливає один цікавий момент: факт завжди є конкретно-уявною формою теоретичне пізнання в широкому сенсі. Тому він може бути представлений як єдність об’єктивного і суб’єктивного. Відбувається це завдяки практичній діяльності, змін об’єкта (підлеглим свідомої мети людини).

Як їх перевірити?

Емпіричне вивчення фактів передбачає здійснення «експериментальної практики». При цьому виділяють два важливих компоненти:

  1. Взаємодія об’єктів, що йде по природним законам.
  2. Штучне, організоване людиною зміна.

При цьому другий компонент обумовлений першим (і доводиться мати справу з суб’єктивною об’єктом). Він також виступає в ролі свідомої мети, дозволяючи виробляти виборче відношення спостерігача до об’єктивних зв’язків предмета вивчення. Проявляється це в тому, що він у ході здійснюваних дій має можливість оцінювати і упорядковувати емпіричний матеріал, «очищаючи» факти від зайвого впливу, відбираючи найбільш репрезентативні і суттєві дані, проводячи повторну перевірку сумнівних результатів. Все це дозволяє отримати відносно достовірну інформацію.

Перевірка, репрезентативність та інваріантність

Говорячи про зворотне вплив емпіричних фактів на підстави науки, необхідно відзначити, що всі дані повинні бути перевіреними за допомогою прийнятного з позиції наукової методології способу. В даному випадку найчастіше згадують про спостереження і експеримент. Тобто в ході перевірки можна оцінити сутність явища, про яке є фактуальне твердження.

Репрезентативність дозволяє поширювати виявлену інформацію на всю групу ситуацій схожого типу. У такому випадку передбачається экстраполирование на необмежену сукупність однорідних і ізоморфних випадків, які виражають сутність наявного факту. Інваріантність представлена у вигляді певної незалежності від системи знань, в якій знаходиться розглянуте явище. Це обумовлено об’єктивним змістом фактів. Дана властивість припускає, що є не тільки внутрішня незалежність в рамках певної теорії, але і їх цілого ряду (за умови, що вони належать до тієї ж предметної області).

Дивіться також:  Групувальні ознаки: поняття і види

Про приклади

Говорити про факти в загальних описових тонах, – це досить непогано. Але давайте розглянемо більш детально і уважно, що вони собою представляють, використовуючи приклади. Емпіричні факти – це:

  1. Твердження, що розмноження клітин та мікроорганізмів здійснюється завдяки наявності ядра, в якому є гени. Перевірити це дуже просто. Досить просто видалити ядро з мікроорганізму, і потім можна констатувати, що його розвиток зупинився.
  2. Твердження про наявність гравітації, яка притягує об’єкти з певною силою. Найпростіший приклад – взяти і підстрибнути. Як би людина не намагався, він все одно опиниться на землі. Хоча, якщо розвинути другу космічну швидкість (близько одинадцяти кілометрів в секунду), то є шанс відірватися і полетіти вгору. Трохи складніше – поспостерігати за Сонячною системою.
  3. Твердження про те, що вода може мати різне значення поверхневого натягу, що заважає їй змішуватися. В якості найбільш відомого прикладу можна навести точку дотику Середземного моря і Атлантичного океану.
  4. Твердження про те, що з допомогою лінз можна зібрати оптичну систему, яка значно поліпшить можливості людського ока. Приклад: телескоп і мікроскоп.

Висновки

Науковий факт хоч і є безпосередньою формою емпіричного пізнання, в силу своєї опосередкованої природи є теоретичним. При цьому спостерігається його двоїстість. Так, він одночасно є і представником реальності, і частиною теоретичної системи. Доводиться мати справу зі складною діалектикою взаємодій і взаємопроникнення цих двох аспектів. Емпіричний факт виступає в ролі вихідного підстави для теоретичної діяльності, так само як і результатом наукового пізнання. Потенційно, їх кількість у Всесвіті йде до нескінченності. Щоб не потонути в цьому морі, слід використовувати певний критерій відбору. Адже для науки інтерес представляють не всі факти, а тільки істотні.