І що робити в такому випадку?
Давайте на час дистанціюємося від численних дефініцій і зупинимося на специфічних ознаках. Наукові знання набувають властивість фактичності у тих випадках, коли вони:
- Є достовірними.
- Служать вихідним моментом у постановці та вирішенні наукової проблеми.
Всі інші властивості є похідними від перерахованих двох. Виходячи з цього, слід зазначити, що форма емпіричного пізнання – це факт, який є обґрунтованим, доведеним та незаперечним. При цьому він будується на принципі об’єктивності (під цим мається на увазі адекватне опис і пояснення суті досліджуваного явища). Завдяки цьому про факти говорять як про вперту речі, яку слід визнавати незалежно від того, подобаються вони чи ні.
Як їх отримати?
Об’єктивна природа фактів закладається в процедурах їх отримання (спостереження та експеримент). При цьому необхідно враховувати суб’єктивні моменти, пов’язані з випадковими завадами та помилками дослідника, що призводить до спотворення досліджуваних явищ. Як вирішується ця проблема? Для цього необхідно визначити сталий зміст отриманих в рамках спостереження й експерименту даних, а також дати їм теоретичне пояснення.
Але тут існує ряд складнощів. Наприклад, в соціальних науках визначити об’єктивну природу факту значно складніше, ніж у точних. Тут можна привести слова Дільтея: «Природу ми пояснюємо, душевну життя розуміємо». Незважаючи на труднощі, що виникають, слід зазначити, що вони не обмежуються виключно соціально-гуманітарною сферою. Суб’єкт-об’єктні зв’язки характерні не тільки для взаємин між людьми, але і при роботі з природою. Можна навести таке твердження з фізики: «Ніяке квантове явище не може розглядатися таким, поки воно не є реєстрованими (спостережуваних)».
